Як швидко летить час! І вже 18 листопада минає рік, як Теофіпольщина понесла безмірну
втрату – цього дня назавжди зупинилося серце великого патріота, справжнього
подвижника українського села, досвідченого аграрія, багаторічного керівника
агропідприємства Леоніда Остаповича Стецюка з Гальчинець. Йому було лише 74.

З неба йому нічого не падало, а всього домагався сам завдяки наполегливості, людяності і
надзвичайній працелюбності. Був яскравою, непересічною особистістю, серед когорти
керівників завжди вирізнявся критичним мисленням, на все мав свою точку зору. 43-ій рік
очолював господарство, його завжди вирізняла велика повага до людей праці, простих
трудівників. Всіх, з ким працював у колгоспі імені Шевченка, а за його головування
колгосп став одним з кращих у районі, це було чотири села, в Гальчинцях, Єлизаветполі,
Новоіванівці та Червоному Случі були ферми, телятники, свиноферми, рільничі бригади,
де трудилося кілька сотень людей, пам’ятав по імені та по-батькові. Пам’ятав безліч
усіляких історій та випадків, часом зворушливих та смішних. Вважав, що це був
прекрасний час, хоч люди тяжко працювали, та були відкритими, добрими,
доброзичливими, раділи життю. Почав писати про цей час книгу спогадів, бо ж мав і
такий талант. Не дописав.
Коли розвалився Радянський Союз, в незалежній Україні розпочалася земельна реформа,
Був переконаний Леонід Остапович, що привела вона до занепаду українського села, його
розорення. Ніхто ж нікого не питав, а якби ще тоді земля залишилася в державній
власності, а сільські ради надавали її в оренду, отримували б значні кошти на розвиток. Та
гордився тим, що при розпаюванні спонукав багатьох земляків на кількох гектарах землі
організувати свої фермерські господарства. Через те тепер на території колишньої
Гальчинецької сільської ради є більше 40 фермерських господарств, більше 200
одноосібників працюють самі на себе, купують комбайни, трактори, створюють робочі
місця. Тобто, живуть заможніше.
Господарювати ніколи не було просто, були важкі часи, коли нічого не було, а тепер став
добивати диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією та паливно-мастильними
матеріалами, насінням, мінеральними добривами, засобами захисту. Великі сподівання
покладав на нового президента, нову владу. Та був дуже розчарований. Тривожився,
боліла його душа з прийняттям закону про ринок землі. Бо що тепер? Дрібні фермери не
зможуть купити землю, опиниться вона в агрохолдингах, це знищить село, доб’є його до
кінця. Як сильна людина, визнавав, що помилився, що його очікування не справдилися,
нова влада продовжувала робити те саме, що й попередня.
43-ій рік працював Леонід Остапович на одному місці, успішно господарював,
переборював труднощі, бо така хліборобська доля. Своє призначення на цьому світі
виконав – обробляв землю, вирощував хліб, брав активну участь в громадському житті,
чотири десятки літ був депутатом районної та сільської ради, підтримував рідну громаду.
Підготував собі заміну, онук Артур, якому вже 23 роки, закінчив Львівський
політехнічний коледж, кілька років працював його помічником, ще змалку опанував
сільськогосподарську техніку, лежить його душа до хліборобського ремесла. Тож гідно
продовжує справу, якій дідусь віддав все своє життя.
Боровся з важкою недугою, вірив, що переможе її, що продовжуватиме бути «на ходу», як
любив казати, що буде і надалі ростити хліб на щедрих подільських нивах, дбати про свою
родину, підтримувати громаду. Та обірвалася тоненька ниточка його життя. І щось
обірвалося в душі кожного, хто його знав.

А ми запам'ятаймо його таким – справжнім господарем, енергійним, невтомним, молодим
душею, з почуттям гумору, дзвінким голосом та напрочуд добрим серцем.
Спи спокійно, дорогий друже, допоки будемо жити, будемо тебе пам'ятати.
Друзі, соратники