Погода

НЕ СТАЛО КЛАСНОЇ…


26 вересня у вічність відлетіла душа другої мами тисяч учнів Новоставецької середньої школи - Ганни Романівни Верхогляд! Вона все своє життя пропрацювала учителькою української мови та літератури і була нашим класним керівником - класною, як ми її називали. І такою ж класною була у всьому!
Все моє єство переповнене нескін-ченними митями - і в них вона! Велична українська жінка і педагог з великої літери, якій не потрібно було для самоутвердження орденів, медалів та звань, бо вона вражала найголовнішим - ВЕЛИЧЧЮ душі та професіоналізмом! Вона з дитинства заклала в нас такий підмурок любові до України, що його вже не підірве ніякий торнадо!
Кожен урок - неперевершений! Кожен вчинок - пахне за кілометр моральністю та людяністю! Кожен порив - справжній та щирий! І вічне бажання завжди та в усьому прийти на допомогу! Такою ми пам’ятатиме вас, наша учителько!


Як вона вчила любити! Розповіді про Лукаша і Мавку саме із її тембром голосу я несу через усе життя! А як ми по 5 разів розпочинали спочатку читати “Так ніхто не кохав!” і мали інтонацією передати кожну тональність невидимого, але високого почуття! Бо в житті не можна фальшивити – завжди підкреслювала!
Що не згадаю - вона всюди. В мене досі зберігається лист підтримки, який вона писала мені вночі, дізнавшись, що я потрапила в ДТП і лежу прикутою до ліжка. Досі перед очима ті такі людяні і мудрі очі, “як волошки серед жита”, які, здавалось, проникали в кожну клітинку і розуміли ГЕТЬ УСЕ і давали мудру пораду. 
СПАСИБІ ТОБІ ГОСПОДИ, що дав можливість мати честь йти по життю із такою людиною та мати такого наставника!
Випроваджаючи у світи на випускному, вона подарувала кожному із нас безцінне придане. Букетик польових квітів: «Ось незабудки, діти мої, а це означає, щоб ви ніколи не маєте забувати батьківський дім і тих, хто вірить у вас і чекає!. Маки - то пам’ять про тих, хто заплатив життям за нашу незалежність, носіть це в серці завжди. Ромашки - символ чистоти - нехай завжди будуть чистими ваші душі та серця. А волошки - то синя далечіть - висока і щаслива. Долайте вершини життя, ніколи не зупиняйтесь!» 
І ці мотиви стали настільки сильними, що варті були багато чого матеріального.
Ви стали уособленням істини - хороша людина в біді стає ще кращою, погана - ще гіршою. Невблаганна доля рано забрала у вас чоловіка, єдиного сина. Ви, дві пенсіонерки з Оксаною, підіймали двох онучок в цей жорстокий час безгрошів’я. 
Так сталось, що тогорічна зустріч випускників відбулась в день смерті вашого найріднішого сонечка - Саші. Але ви прийшли! І мужньо провели для нас урок. Як показав час - ОСТАННІЙ!
Зараз я, як і десятки тисяч інших, прощаюсь із вами... А той неперевершений букетик з моєї рідної землі і ВАШИХ РУК тепер увіковічнений в картині, яка висить в моєму будинку! БО ЦЕ тепер МІЙ ДОРОГОВКАЗ! ВІЧНА ВАМ ПАМ,ЯТЬ, людино ВЕЛИКОЇ ДУШІ.
Цей лист у вічність я пишу від імені тих, хто мав ЧЕСТЬ знати ВАС!!! Сумую, розділяю біль утрати з рідними та близькими.
Тетяна Редько (Квасюк), учениця, заслужений журналіст України, депутат Вінницької облради, місто Вінниця