Сталася ця пригода вже давненько, та досі не можу оговтатися, бо вперше мене ледве не збила машина та вперше мені так нахамили. Є в нашому Теофіполі жваве перехрестя, біля нього є пішохідний перехід, коло автобусної зупинки по вулиці Заводській. Часто доводиться його переходити.
З якою увагою перепускають автомобілісти перехожих! Хочеться побажати їм зеленого світла, хай ангел-охоронець завжди буде з ними!
Та одного разу треба мені було у справах перейти до комунгоспу. Підійшла до цього пішохідного переходу, подивилася праворуч-ліворуч, дорога була вільна, лише коло бару «2000» стояло авто. Стала я переходити дорогу, залишилося до узбіччя кілька кроків, як це авто зірвалося з місця, біля самого краю дороги, зі свистом промчалося переді мною. Як мене не зачепило, це просто чудо. Побачила, що за кермом сидить пані. Авто зупинилося біля перехрестя. Біля дороги стоїть невелика загорожа, я вчепилася за неї, від того переляку вже не знала куди і чого я йду. Тут чую, хтось схопив мене за праву руку, забрав ціпок та викинув в сторону. Дивлюсь, стоїть переді мною п’яний чоловік, очі налиті кров’ю, з рота бризкає слина, як у скаженого собаки. Стоїть та криє мене такими словами, яких зроду не чула, що я не дала йому вільно проїхати. Якраз коло нас проходила незнайома мені жінка, зробила йому застереження. Цей чоловік показав їй, де пришивається рукав, дав дві дулі з обох рук.
На автобусній зупинці стояли люди, вони бачили цей концерт, але ніхто не підійшов, не зателефонував до поліції. Напевне, не хотіли, щоб була бійка, бо цей чоловік, якщо можна його так назвати, був вкрай агресивний. Я тихенько опустила руку до себе в кишеню, він це побачив, ще більше набрався їді. Його слова: що, сука, захотіла поліцая, то ти не знаєш, хто я і з ким будеш мати справу! Він вдарив мене по плечку і пішов до машини, його супутниця так і не вийшла, і вони поїхали в сторону Новоставець. Я стояла, мовчки дивилася, хустинкою витирала своє обличчя від його слини.
Як живеться нам, простим людям у такий важкий час, коли йде страшна війна. Ми виживаємо, а хтось жирує, купує дорогі авто, і думає, що він цар та Бог. Але, найперше, треба бути людяним, справедливим, милосердним. На моєму місці міг бути будь-хто інший, тож будьмо добрішими, не проходьмо мимо, треба підійти та простягнути руку допомоги тому, хто її потребує. Не живімо на принципом «моя хата скраю». Бо життя таке коротке, бережімо його.
Ніна Клименко, Теофіполь