З поміж сіл нашої громади Святець особливий. Вийшли з цього великого села багато розумних, обдарованих, талановитих людей. З простих селянських родин. Де тільки святчан немає: вони скрізь, у столиці, великих та малих містах, селищах, вони за кордоном. Здобули різні професії, успішно працюють. І не забувають про свій рідний край.
Та залишалися і залишаються у селі молоді родини, які дають собі раду, трудяться, хто де, на роботі, на городах, виховують дітей, допомагають їм здобути вищу освіту, реалізувати себе у житті. І не переривається це вічне коло.
А тепер, коли другий рік триває ця кривава страшна війна, саме зі Святця мобілізували найбільше, більше ста, військовозобов’язаних чоловіків. В це число зараховуємо і тих, хто був призваний з інших місць, але у Святці проживають їхні батьки. І вони рішуче, мужньо та незламно боронять Вітчизну та рідний край. Попри жахіття важкої, цинічної війни, попри втрати найкращих, втрати побратимів, не втрачають оптимізму, вірять у перемогу. Бо хочуть жити вільними, у своїй країні, на своїй землі. Хочуть жити та радіти життю разом зі своїми родинами.
Є у Святці родина, де двоє синів стали на захист рідної землі. Це родина Юрчуків, вчительки початкового навчання Святецького ліцею Марії Василівни та працівника ТОВ «Україна-2001» Віктора Андрійовича. Про меншого, Андрія, ровесника Незалежності , наша газета вже писала. Закінчив Святецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів зі срібною медаллю, вищу освіту здобув у Хмельницькому Національному Університеті, одночасно закінчив військову кафедру при Хмельницькій Національній Академії Прикордонних військ імені Богдана Хмельницького, отримав звання лейтенанта Збройних Сил України. Працював у Данії, Фінляндії, вільно володіє англійською мовою. Сам заробив на житло, придбав його у Тернополі, одружився. У червні 2022 року Андрій був мобілізований. Призначили його командиром взводу, заступником командира роти стрілецького батальйону «Берлінго». Якими важкими були бої на Донецькому напрямку! За мужність та героїзм з нагоди Дня Сухопутних військ Андрій Юрчук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. І вручив йому цю нагороду у Білій залі Маріїнського палацу сам Верховний Головнокомандуючий, Президент України Володимир Зеленський. Є незабутнє фото з ним, а також з Головнокомандуючим ЗСУ Валерієм Залужним.
А скільки треба було пережити Марії Василівні, Віктору Андрійовичу, дружині Іринці! День і ніч чекати наступного дзвінка, почути голос, і – молитися, молитися, щоб зберіг Бог йому життя. Та в жорстокому, нерівному бою отримав Андрій важке поранення ноги. Врятували командира його бійці, декілька кілометрів несли на руках, щоб передати в руки медиків. А далі госпіталі, хірургічне втручання, лікування. Реабілітація триває і до сьогодні. Але, слава Богу, ходить, вже без палиці, хоч з ногою ще не все добре.
Наша розповідь – про старшого сина Івана, про війну, яка змінила і його життя. Народився 1988 року, закінчив факультет комп’ютерних технологій Хмельницького Національного Університету, відслужив армію.
– Міг не служити, – розказує Марія Василівна,– але вважав військову службу дуже почесною, святим обов’язком. Далі шукав свій шлях у житті, був на заробітках у Польщі, Чехії, щоб також заробити собі на житло. Зустрів свою долю, Олександру з Тульчина Вінницької області. Одружилися, купили квартиру у Вінниці. Працювали, у грудні 2021 народилася у них донечка Мія.Так ми всі раділи! У лютому цього року подзвонили йому з Тульчина, з військкомату, з’явитися на звірку. Не ховався наш син, одразу поїхав, дали йому повістку. Потрапив у 59 окрему механізовану бригаду, послали його у Львів, у навчальний центр при Львівській Національній Академії Сухопутних військ імені Сагайдачного. Присвоїли нашому Вані звання молодшого лейтенанта, повернувся в бригаду, призначили його заступником командира роти. І весь цей час він на Донецькому напрямку – Донецьк, Авдіївка, Мар’їнка. А там же, всі знаємо – пекло. Було у них два автомобілі, бо ж без них ніяк, розбили їх орки, одного пікапа вдалося забрати. Знайшлися волонтери з Вінницької області, зголосилися відремонтувати за свій рахунок. Повантажили на КРАЗ, відвезли його туди.
Радіє Марія Василівна, що її двоюрідний брат Юрій Романовський, який живе у Київській області, запропонував свою допомогу. Адже офіційно займається волонтерством, організовує збір коштів на автомобілі для конкретних бойових підрозділів. От завершив збір на закупівлю вже сьомого автомобіля і оголосив збір на авто для роти Вані.
– Ми дуже дякуємо, – розчулено промовляє , – що до збору грошей долучився наш Святець, що мій Святецький ліцей нещодавно організував благодійний ярмарок. Дякую всім, хто взяв у цьому участь, найбільше, звісно, учням та вчителям ліцею, а також всім, хто купляв, небайдужим жителям села. Лише разом ми зможемо це зробити. Бо ж мають наші бійці бути захищеними, мобільними. Ще ж Ваня недавно захворів, став задихатися, ліва легеня перестала працювати. У Покровську його прооперували, вставили у легені трубку. Після лікарні на пару днів приїхав до сім’ї, у Вінницю, то ми до нього всі їздили. Побачилися, пораділи ним, маленькою Мією. Ваня говорить дуже мало. Каже, що війна – це його вибір, І треба йти до перемоги, бо дуже вже за неї заплачена страшна ціна. Загинув його хороший друг, дуже тяжко він це пережив. От випало на долю наших дітей, на молоде покоління українців таке жахливе випробування. І маємо гідно його пройти, зробити все можливе задля перемоги: наші воїни-захисники – на фронті, а ми тут, в тилу. Інакшої дороги в нас просто немає.
Отож, вибір братів Юрчуків незмінний, вони боронять Україну, рідну землю від лютого ворога. Щоб більше нікому не довелося зазнати, яке страхіття – війна. А згур туватися мають всі та підтримувати наші доблесні Збройні Сили України. Тож друкуємо номер картки Юрія Романовського – 414 960 901 802. Можливо, хтось ще зможе долучитися до збору коштів на авто для роти Івана Юрчука.
Галина Тебенько