На Теофіпольщині триває перехід релігійних громад до Православної Церкви України. Нагадаємо, що такі рішення прийняли більшістю голосів у Лідихівці, Немиринцях, Воронівцях, Шибені, Гаївці, Гальчинцях, Підлісках, Колісці, Ільківцях, у селищі цукрового заводу, Бережинцях та Рідці, Волиці, Поляховій, Кузьминцях, Святці, Новоставцях, Кунчі та Дмитрівці.
Бо люди зрозуміли, що коли є національна держава, має бути своя, українська церква. Бо люди зрозуміли, що коли йде війна, і вони нас вбивають, знищують все українське – треба розірвати будь-які зв’язки з державою-агресором.
Але, і перед зборами громад, і в період очікування документів на перереєстрацію статутів релігійних громад, у більшості церков чинилися незрозумілі для справді віруючих людей речі. Церкви просто пограбували, зникли церковні книги, книги обліку пожертв, обліку майна, ікони, церковне начиння, все те, що було придбане на пожертви людей. Так було в Шибені, Гаївці, Волиці, Поляховій, у селищі цукрового заводу, Святці, Новоставцях та Кунчі. Як пояснювали деякі священники та найбільш запеклі прихильники московського партіархату, вони забрали своє, те, що вони принесли, те, що вони купили. Хоч, насправді, забрали і не своє. Та люди вирішили, що Бог їм суддя. Зібрали гроші та закупили найнеобхідніше. І будуть продовжувати це робити. А в Кунчі та Волиці людей підтримали голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк та директор СТОВ «Волиця» Василь Кравчук, виділили значні суми на придбання церковного начиння.
А от в Новоставцях було так. Коли релігійна громада проголосувала за перехід Свято-Михайлівського храму до Православної Церкви України, люди не противилися, щоб прихожани московського патріархату на чолі зі священником Олександром Шилюком проводили богослужіння, поки вони не отримають реєстраційні документи. І от у суботу, 16 вересня, ці документи вже були, люди зійшлися під церкву, і благочинний Теофіпольського округу Православної Церкви України митроворний протоієрей отець Василь Крисак їх зачитав. Коли ж люди зайшли до церкви, один ключ від якої буквально за кілька хвилин до того отець Василь отримав від попереднього священника (поспішав на похорон, не мав часу дочекатися людей), всі оторопіли. І зрозуміли, чого він так поспішав.
Ось що розповіла голова релігійної громади Світлана Кислюк:
– Мене мучить те, що ми повірили, що священник не може зашкодити церкві. А він, напевне, вирішив, що громадська церква, яку доглядали, фарбували, прикрашали, все туди купували за людські гроші та гроші громади, спонсорів, є його власністю і він може з нею робити все, що заманеться. Найбільше мені жаль вкрадених книг, які мають довгу історію, як і історія нашої церкви. Адже в них фіксувалося народження, одруження, і поховальні служби за багато років... Жалко старовинних ікон і того, що люди приносили і дарували церкві, а не попові, шкода рушників, які люди повишивали та подарували церкві. А тепер все було просто вкрадено. Я не вірю, що це було незнання законів. Це була віра в безкарність і перед судом, і перед Богом. Адже ще багато на нашій землі є прихованих прихильників «рускаво міра», тих, які йшли через наше село і на вигуки «Слава Україні» відповідали «Це не надовго» і чекали, що «прийдуть наші і наведуть порядки». Тих, хто і досі живе з совєцким паспортом, якщо не в кишені, то в душі. Тих, хто не ховаючись, прямо на зборах вигукували «здохнете всі». Недарма кажуть люди «Не такі страшні руські воші, як наші гниди»... Але ми так цього не залишимо. Не для цього наші сини виборюють незалежність України від московської орди, щоб тут, в тилу, московськими попами та їх одновірцями грабувалися церкви, які належать громадам сіл. Ми звернулися на «Гарячу лінію» Національної поліції України, наша заява зареєстрована, буде йти слідство, воно вже триває.
Прокоментував ситуацію у Новоставцях і благочинний отець Василь Крисак:
– Те, що відбулося в наших церквах, те, що відбулося в Новоставцях – це просто грабунок, порушення усіх заповідей Божих. Мені страшно уявити, як священник з хрестом у руці, з хрестом на грудях може таке робити. От у моєму храмі Покрови Пресвятої Богородиці, у Теофіполі, мого нічого нема. Лише одяг та взуття. А все, що є в храмі, це власність релігійної громади, це дарунки та придбання за пожертви. І, взагалі, з церкви не можна нічого виносити, це великий гріх. Тому хочу порадити людям у тих селах, де релігійні громади ще не перейшли до Православної Церкви України: якщо ви приймете рішення про перехід до ПЦУ, одразу після зборів заходьте до церкви і проводьте опис. Щодо наших церков, то всі вони діють, в них проводяться богослужіння. Є в нас молодий священник, він служить у Новоставцях та в Кунчі. А священників московського патріархату хочу запитати: а як же заповіджі Божі, як ви з цим живете?
А. Джус
