Погода

Вже більше 40 днів минуло з часу, коли у вічність пішла УЧИТЕЛЬКА української мови і літератури Теофіпольської середньої школи № 1 Катерина Павлівна Сухомлінова-Сабадаш. 1 серпня цього року їй виповнилося б 93 роки.

“Як не можна спинити річку, що зламавши кригу навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя” – писав Микола Міхновський. Його погляди поділяла маленька, тендітна вчителька з Харківщини, котра потрапила на Західну Україну після Другої світової війни, вітала Незалежність України, але не пережила нової, страшної війни, яку розпочала росія. 

Як невпинно летить час. Здається, ще вчора, а був серпень далекого 1972 року, ми сиділи з ним в одному кабінеті редакції районної газети «Червона зірка»(нині «Життя Теофіпольщини»)творили історію Теофіпольського краю в праці його трударів, піснях, відпочинку. А вже серпень 2023 року на його життєвому календарі – ювілейний. Бо четвертого числа всіма шанований у наших журналістських колах, та, врешті, у громаді, Валентин Дузяк святкує 75-річчя з дня народження.

Народивсяв мальовничому селі Пільний Олексинець Городоцького району Хмельницької області. Навчаючись у місцевій десятирічці, редагував класну, а згодомі загальношкільну стінну газету.. Спільно з членами учнівської редколегії підбирав до неї цікаві факти з бурхливого життя закладу. Ще з юних літ проявив інтерес до літератури.

Бувало, пожене корівку на пасовисько, а в торбині з окрайцем хліба та ще сяким-таким харчем, носив недочитану книгу. Там же за дитячими розвагами швидко проходив день. Але один з них став фатальним. Саме 13 червня 1962 року підлітки знайшли на лузі невідомий для них предмет. (Згодом казали, що то був боєзаряд часів Другої світової війни). Хлопчаки почали його розглядати, колупалися ножиком, щось відщипали. Пролунав вибух. Серед потерпілих був і Валентин…

У неділю, 30 липня, у Новоставцях, в сільському будинку культури збиралися люди на схід села. Адже було оголошено, шо о 15.00 розпочнеться громадське обговорення стосовно переходу Свято-Михайлівської церкви в підпорядкування Православної Церкви України.

Зібралося людей чимало. Згідно протоколу, зареєструвалися 168 громадян. Були серед них і такі, які прийшли спостерігати, не маючи права голосу, бо не приписані і не проживають у Новоставцях. Законність заходу забезпечувала присутність представників поліції та держави, в даному випадку, Теофіпольського селищного голови Михайла Тененева. Щоб вірно, з точки зору закону, було оформлено всі документи, були присутні працівники селищної ради Романи Непотас та Анастасія Сінчук. Було обрано голову зборів, секретаря та лічильну комісію у складі 4 жителів села. Не хочу вдаватися в емоції, захід пройшов дещо нервово, з вигуками. Але до поліції звертатися не прийшлося.

Знову наша громада втрачає найкращих синів… Вчора, 2 серпня, у Єлизаветполі та Теофіполі відбулася траурна церемонія прощання з Героєм, мужнім захисником Вітчизни, 33-річним Сергієм Шевчуком. Теофіпольщина втратила ще одного свого вірного сина, вже двадцять четвертого з початку цієї страхітливої війни.

Його життя обірвалось, а наші серця наповнені гірким болем втрати. Ми не знаємо, скільки ще імен буде записано в книгу скорботи українського народу. Проте ми невпинно молимо Господа, щоб ця війна завершилася, припинилися страждання людей, щоб людяність та милосердя перемогли.

Народився Сергій 19 травня 1990 року у селі Великий Лазучин, це рідне село його мами Світлани. Так сталося, що виховував хлопчика вітчим, хороший, порядний чоловік Віктор Шевчук родом з Єлизаветполя, саме він, «афганець», став йому справжнім батьком. Невдовзі родина переїхала в Теофіполь, придбала житло. У родині народилося ще двоє дівчаток. Тож Сергій навчався в Теофіпольській ЗОШ І-ІІІ № 1, закінчив тут дев’ять класів. Вчителі згадують про нього лише добре, був тихим, спокійним, доброзичливим учнем. А далі Сергій здобув професійно-технічну освіту у Теофіпольському професійному аграрно-промисловому ліцеї, спеціальність «оператор комп’ютерного набору». Відслужив строкову службу, трохи був на контракті. Працював на різних роботах, був на заробітках. Як випадала вільна часинка, дуже полюбляв рибалити. Останнім часом постійно жив у Єлизаветполі, на батьковській хаті, хазяйнував, розводив домашнє господарство.

Послав Бог йому пару: як робив у Гальчинцях, у місцевого фермера, зустрів свою ровесницю Ларису з Немиринець. Цього року одружилися, перевіз до себе у Єлизаветпіль дружину та двох її діток, старшу дівчинку та меншого хлопчика. Чекали спільну дитину, раділи, будували плани на майбутнє.

4 серпня виповнюється 75 літ талановитому журналісту, справжньому майстру пера, члену Національної спілки журналістів України, колишньому редактору газети «Життя Теофіпольщини» Валентину Максимовичу Дузяку. Добре, що людське літо – у значенні «життя», а тим більше творче життя, – продовжується попри всі пори року, попри всі людські злети і падіння, успіхи і виклики нашого часу.

Треба визнати: наш ювіляр вніс величезну частку в написання літопису нашого краю, бо впродовж більше чотирьох десятків років творив інформаційний простірТеофіпольщини. Тож ми, колеги, по праву пишаємося цією визначною і талановитою особистістю. Своєю понад 40-річною журналістською діяльністю Валентин Максимович здобув право увійти до історії нашої громади. Бо доля подарувала цій людині активне, багате й цікаве життя. Талант служити людям, помножений на щиру синівську любов до землі, до краю, що став рідним, на величезне бажання утверджувати правду, творити добро, став головним у його життєвому кредо.