Вже більше 40 днів минуло з часу, коли у вічність пішла УЧИТЕЛЬКА української мови і літератури Теофіпольської середньої школи № 1 Катерина Павлівна Сухомлінова-Сабадаш. 1 серпня цього року їй виповнилося б 93 роки.

“Як не можна спинити річку, що зламавши кригу навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя” – писав Микола Міхновський. Його погляди поділяла маленька, тендітна вчителька з Харківщини, котра потрапила на Західну Україну після Другої світової війни, вітала Незалежність України, але не пережила нової, страшної війни, яку розпочала росія. 

Катерина Павлівна за життя зрозуміла своє призначення, багато корисного подарувала своїм учням, навчала і сама розвивалася. Дбала про свою сім’ю, трійко дітей і пишалася своєю родиною. Боляче, але гідно перенесла смерть доньки та чоловіка. Вона безмірно любила рідну мову, рідну землю, творчість та своїх талановитих учнів, у яких вкладала частинку своєї душі і серця. Інколи сувора, завжди вимоглива до себе і оточуючих, вона безмірно любила своїх дітей, раділа за їх перемоги і сумувала за їх невдачі.

До останніх днів вела свій щоденник, де записувала свої думки. Він є безцінним скарбом для доньки Тетяни Володимирівни, яка доглядала і турбувалася про свою матусю.

Катерина Павлівна просила своїх дітей та колишніх учнів, цитуючи слова великого Кобзаря:

“Свою Україну любіть.

Любіть її во врем’я люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.”

Вона і молила Всевишнього про кінець нещастям, які прийшли на нашу землю.

Прожила чисто, славно, чесно.

Хотіла, щоб її зрозуміли і не забували. Хотіла бачити Україну вільною, а нас кращими і мудрішими.

Світла їй пам’ять.

Вона прожила гідно, як і хотіла.

Олена Станчук, вчитель історії Теофіпольського ліцею № 1