Вже кілька діб витає вихор над Одесою,

Гуляє смерть (не чайки!) берегом морським.

А те, заслинене, кричить: “ми нє агресори,

но наблюдаєм с удовольствієм за всєм”...

Знайшла чим тішитись... ти, курко недорізана,

Ми вже побачили гниле нутро твоє.

Здаватись хочеш непохитною та грізною,

Та зовсім скоро ти отримаєш своє.

Так ви ж Одесу називали колись мамою,

Ніби по воду святу перлися сюди.

Це через вас у неї серце закривавлене,

Від вас зазнала вона стільки вже біди.

А ви все нищите і підло цим хизуєтесь.

Кого й від чого визволяєте тепер?

Чи це ви далі за Бандерою полюєте?

Його знайдете після дощику в четвер.

Розбиті фрески... поглумились над святинею...

Ікони плачуть... руйнувань зазнав собор...

Ви скоро вдавитеся власною гординею,

Буде відспівувати вас кобзона хор.

У вас свій бог, та сатанинські в нього наміри,

Йому ви молитесь – сліпі, німі, глухі...

Ви всі зомбовані, в брехні вам жити затишно,

Вогонь пекельний вас не звільнить від гріхів.

Ви ще брикаєтесь, ракетами лякаєте...

Вашій фантазії тупій немає меж.

Та вам кінець, і це ви добре відчуваєте...

Ми не здамося, бо у нас є гонор теж.

Хоч як нам важко, та тебе, враже, здолаємо,

І тая курка назавжди закриє рот.

Ми відбудуєм неодмінно все, ми знаємо,

Бо відчайдушний, волелюбний ми народ.

#Інна_Крупяк, 24.07.2023 р.