16 березня Теофіпольщина попрощалася ще з одним загиблим Героєм – Тарієлом Мурадовим з Базалії з позивним «Карабах». Його називали азербайджанцем з щирою душею українця. Адже народився та виріс в Азербайджані, та його другою Батьківщиною стала українська земля, селище Базалія. Тут створив сім’ю, з дружиною Галиною виростили дітей Марину та Олександра. Працював шофером у «Сільгосптехніці», потім зайнявся підприємницькою діяльністю.

Свою патріотичну позицію засвідчив ще у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, коли росія загарбала Крим та частину Донецької та Луганської областей. Записався добровольцем у санітарну роту в зону проведення антитерористичної операції. Влітку того року разом з такими ж патріотами, як він, в одній з військових частин Хмельницького готував автомобілі «швидкої допомоги» до від­правки на Схід. В ніч з 28 на 29 серпня добровольці разом з біля 40 «швидких» на залізничних платформах вирушили в Луганську область. По телефону ми розмовляли з ним, писали про нього у газеті від 4 вересня 2014 року. Казав, що там йде справжня війна, це справжнє пекло, що наші хлопці гинуть, як мухи. Що росіяни стріляють з «Градів», касетними, газовими бомбами, забороненими Женевською угодою. А наші у відповідь – автоматами. Всі кажуть: «Дайте нам важке озброєння», бо нема ж чим воювати. Разом з іншими водіями санітарних машин під білими прапорами їхали до сепаратистів та вивозили, рятували із зони бойових дій наших важкопоранених у госпіталі, забирали «двохсотих». Про те, що пішов добровольцем, ніколи не пожалів, бо хтось же мав це робити. А ще не вважав себе великим патріотом, просто зробив це за покликом душі.

Понад рік Тарієл Мурадов виконував завдання у зоні АТО, вивозив загиблих та поранених. Наприкінці вересня 2015 року на сесії районної ради її голова Віктор Лебединський вручив йому посвідчення та нагрудний знак «Почесний громадянин Теофіпольського району».

– Якби моя смерть – казав тоді Тарієл зі сльозами на очах, – зупинила цю війну, я, не вагаючись, віддав би своє життя. Що я там тільки не бачив, стількох наших загиблих хлопців, поранених-покалічених, без рук, без ніг… Після третьої травми мене комісували. Дуже дякую волонтерам, сильно вони нам допомагали.

З 2015 по 2020 роки Тарієл був депутатом районної ради від по­лі­тичної партії «За конкретні справи», брав активну часть в роботі ГО «Підтримка інвалідів та учасників АТО «Істина добра». Неодноразово організовував збір коштів, продуктів, солодощів для дітей з прифронтової зони. Особисто разом з сином Олександром відвозив подарунки дітям у Станицю Луганську, Щастя, Попасну та інші міста містечка.

Коли почалося повномасштабне вторгнення російської федерації, одразу записався в роту охорони 8 відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Хоч міг і не йти, адже було йому вже 58 років. З травня захищав українські позиції під Бахмутом у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Ще 25 грудня минулого року перестав виходити на зв’язок, вважався пропалим безвісти, тіло загиблого бійця знаходилося на окупованій території.

16 березня Тарієла Мурадова з військовими почестями поховали у його рідній Базалії. Ще одна безмірна втрата. Своє життя віддав за Україну, за її незалеж­ність, за свободу. Вічна слава Герою! Слава Збройним Силам України! Україна переможе!

Галина Тебенько