Горджуся своїм молодшим братом Олегом, ровесником нашої Незалежності, який з першого дня війни став у ряди Збройних Сил України. Народився він 6 серпня 1991 року, ходив у дитячий садочок, навчався та закінчив Святецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Далі вступив до Хмельницького професійного ліцею електроніки за спеціальністю «слюсар– електрик».
Непомітно пролетіли три роки навчання, отримав диплом, а далі і повістку на строкову військову службу. Перше півріччя наш Олег ніс службу у військовій частині на Київщині, друге півріччя служив у військовій частині на Закарпаття. Напевне, добре служив, адже отримав звання сержанта.
Ми з батьками дуже раділи за нього. Побув трошки вдома, потім повернувся у Хмельницький, спочатку влаштувався різноробочим на будівництво, невдовзі став працювати на Хмельницькому килимовому підприємстві «Karat Carpet. У місті наш Олег зустрів свою майбутню красуню-дружину Анну, вони одружилися у 2015 році. Звісно, ми тішилися, що Олег знайшов свою долю, а в нас з’явилася хороша невістка. А коли у молодят народилося маленьке янголятко, дівчинка Міланочка, копія татуся, нашій радості не було меж.
Мав наш Олег зі своєю молодою сім’єю квартиру у місті, машину, аби їздити до батьків у село, мав все, чого було достатньо для подружнього щасливого життя. Проте, наші сусіди-московити вирішили, що нам живеться скрутно і наважилися розв’язати брудну, несправедливу, жорстоку повномасштабну війну… 24 лютого розділило наше життя на «до» і «після». Цього ранку Анна зрозуміла, що Олега, який пройшов строкову службу, і тим більше має військове звання, призвуть до ЗСУ в першу чергу… Так і сталося…
Та мій брат, як турботливий батько, відвіз дружину та донечку до бабусі у село, а сам повернувся до міста, адже з роботи із самого ранку прийшло розпорядження із військкомату явитися на збір.
Ось так у перший день війни він був мобілізований у третю окрему залізну бригаду. Спочатку це був підрозділ ГІЗ, згодом 10-й окремий танковий батальйон. В перші тижні Олег і його побратими знаходилися у пункті постійної дислокації, у швидкісному режимі проходили навчання, згодом їх направили до столиці, тоді перенаправили на Харківський напрямок, де вони знаходяться і по теперішній час. Всі ми дуже переживали, і мама з татом, і Анна, і я, і вся наша родина. Коли їх направили у Харківську область, тут велися активні бойові дії, зв’язку могло не бути по декілька діб, але коли з’являлася нагода, він намагався зателефонувати. Олег від дитинства був дуже спокійний, тому мало що розповідав, по телефону нічого лишнього не говорив, не хотів нікого засмучувати. Розказувала мама, коли вони розмовляли, у слухавці було чутно безперервні вибухи, а коли запитувала: «Де ти, чому такі безупинні звуки?», на все відповідь була одна: «Не хвилюйся, все в порядку!»
Слава Богу, на сьогодні він живий та здоровий! У серпні вдалося отримати відпустку на 10 днів, побути трішечки в колі родини. За час відпустки злегка розслабився,
Почав дещо розповідати про війну. Як доводилося по 6 діб тримати оборону позицій, у бліндажах спати максимум по 2 години, постійно змінювати місце тимчасової дислокації, де ні води, ні світла, ні зв’язкую. Бо це війна.
Одного разу Олег зателефонував до мами і каже: « Мам, я сьогодні вперше за 10 місяців лежу на дивані і телефоную зі звичайної мережі» Адже звільнені ними території, в тому числі і села, позалишалися пустими і наших захисників, по можливості, розселяють по вільних будинках… Ось, що для них, для наших воїнів, сьогодні за щастя.
За час несення служби у Збройних Силах України мій брат був нагороджений грамотою за сумлінне виконання бойових завдань із захисту України від російського окупанта, медаллю «Незламним героям російсько-української війни». Їх він категорично заборонив дружині виставляти у будь-яких соціальних мережах, проте це не поширюється на мене, старшу рідну сестру, яка із превеликим задоволенням, слізьми на очах та гордістю за свого брата поширила його здобутки у Фейсбуці, адже країна має знати своїх героїв!
Отож, мій дорогий, любий брат, сержант Олег Валерійович Яцух та йому подібні – це мужність, сила, витривалість, патріотизм і нікому це не здолати та не зламати!!! Слава нашим воїнам! Слава Україні! Героям Слава!
Інна Гончаровська, село Святець
