З 1 червня цього року стартував конкурс для розвитку малого підприємництва "Роби своє" від  Благодійного фонду "МХП-Громаді»
 Конкурс розрахований на підприємців-новачків чи тих, які здійснюють свою діяльність не більше як 4 роки та хочуть розширити або здійснити релокацію або якісно покращити свою бізнес-діяльність. Кожен з переможців зможе отримати від 50 до 100 тис. грн на реалізацію свого бізнес-плану. Кошти можуть бути спрямовані на закупівлю обладнання, сировини, матеріалів та послуг для підтримки мікро та малого бізнесу.

Нещодавно сертифікат переможця конкурсу бізнес-ідей «Роби своє» від  БФ«МХП-Громаді» з проєктом «Ковбаски від Марічки» здобула Марія Міца-Стецюк, яка наразі проживає в Шибені. Отож, історія початку її власної, дуже хочеться сподіватися, що успішної справи.

Йшов 2020 рік. Марічка з чоловіком Володимиром та донечкою Катрусею проживали в Білій Церкві. Вона, викладач англійської мови(вищу освіту здобула в Київському Національному Лінгвістичному Університеті), працювала репетитором в закладах позашкільної освіти, чоловік, випускник Національного Університету «Острозька Академія», трудився  на меблевій фабриці, Катруся відвідувала дитячий садочок. Все було стабільно, спокійно.

• Та поширювалася пандемія COVID-19, весною був запроваджений карантин, - розказує Марічка, - ми залишилися без роботи, наймали квартиру, за яку треба було платити, не працював садочок. Вирішили тимчасово переїхати в Шибену, тут живуть батьки Володі, тут з весни до осені також проживають мої батьки у маминій батьківській хаті. Але просто так сидіти ми не могли. Мій Володя взагалі любить займатися чимось таким цікавим, набувати нові знання. Нашій Катрусі було три роки, вона дуже полюбляла сардельки. Ми зацікавилися, як вони робляться, з чого. Володя загорівся цією ідеєю і ми спробували самі їх робити. Ми навчалися на майстер-класах, яких достатньо у соціальних мережах, розвивалися у цьому напрямку – як в домащніх умовах зробити сардельки та сосиски. Коли ми почали це робити, у нас була лише ручна м'ясорубка, а коптили ми цю ковбаску в бочці. Виходило смачно, принаймні, і дитина, і ми, були ситими. Згодом ми повернулися у Білу Церкву, стали працювати на попередніх роботах, придбали електричну духовку і стали робити ковбаску для себе. Виходило класно, ми пригощали друзів, знайомих, далі нам вже приносили м'ясо і ми виготовляли різну ковбаску на замовлення. Ми навіть створили інтернет-магазин. От тільки ковбаска в електричній духовці виходила, як варена, а не копчена. Тож вирішили придбати електричну коптильню. Була вона вагою 100 кілограмів, жили ми на четвертому поверсі, якось ми її виперли туди, на балкон. І вже напівготову ковбаску у ній прикопчували фруктовою щепою. Ми дуже переживали, щоб на нас не жалілися сусіди, але нічого такого не відбувалося. Вони питали, що в нас так смачно пахне і, як спробували, стали замовляти собі. Потім на Новий 2021 рік я подарувала собі та чоловікові електричну м'ясорубку. Це вже було просто прекрасно, а коли ми ще придбали спеціальний шприц для наповнювання ковбас, до нас стали звертатися замовники з проханням про переробку сировини. Вдень в нас була основна робота, далі ми працювали в другу зміну, потихеньку це стало нашим хоббі.

Але  ранок 24 лютого все змінив. Біла Церква проснулася на світанку від вибухів. Про це і досі їм страшно згадувати: постійні повітряні тривоги, підвал будинку як укриття, жах, гостре відчуття небезпеки,страх за Катрусю.  Перейшли до батьків Марічки у їх квартиру, намагалися пристосуватися до таких умов життя. Та прийняли рішення переїхати в Шибену. місяць жили в батьків Володі, другий – у батьків Марічки, які також повернулися в село. Минув березень, добігав до кінця квітень.

• Ми зрозуміли, що не нема як повертатися в місто, - роботи в нас знову не було, дитячі садочки не працювали,  - продовжує, - тому вирішили забрати все своє нажите добро та поки що осісти в Шибені. Підтримали нас, допомогли з переїздом наші друзі з церкви християн-баптистів пастор Сергій та диякон Олександр Савранські. Ми дуже хвилювалися, адже це відстань у 330 кілометрів, блокпости. Та все минуло безпечно, ми переїхали та стали облаштовуватися у старенькій хаті Володіних бабусі Наді та дідуся Павла. Зробили косметичний ремонт, власне, і продовжуємо його робити, поселилися, бо сім'я повинна жити окремо. І вирішили розвивати нашу спільну справу далі, до неї я підлаштувалася  з уроками-онлайн з англійської мови, які тепер стали моїм хоббі. Але для розвитку справи потрібні були кошти на закупівлю потрібного обладнання, на витрати виробницва. Нам порадили звернутися до регіонального менеджера з соціальних проєктів БФ «МХП-Громаді» Людмили Баранчук.  Людмила Петрівна запросила мене спробувати свої сили в конкурсі для розвитку малого підприємництва «Роби своє» БФ «МХП-Громаді». Я взяла участь в конкурсі – раз, другий, третій, треба сказати, що це серйозне випробування, навчання, це навички складання бізнес-планів, планування доходів, витрат, бізнес-аналітика, SMM-маркетинг. Але в число переможців не увійшла. Та Людмила Петрівна наполягла на тому, щоб я спробувала виграти грант як ФОП. Я зареєструвалася, знову вчилася, здобувала інші навики, вчилася робити якісні фото, писати пости. Наприкінці вересня  мій проєкт «Ковбаски від Марічки» отримав грант від МХП в сумі 50 тисяч гривень. Це було просто неймовірно! Ми змогли закупити фаршозамішувач, який нам був дуже необхідний. Адже фарш на ковбасу повинен замішуватися при температурі м'яса +8°-10°, коли руками замішати десять кілограмів фаршу, руки стають боляче крутити. А якщо це робити постійно… Також ми закупили кутер, це така машина, яка дозволяє формувати мастку масу для сосисок та сардельок. Тож ми дуже вдячні Людмилі Петрівні за сприяння, за підтримку.

Безперечно, це був успіх, це був поштовх до подальшої праці, бо необхідне обладнання вже було. Але постало питання: якщо збільшити обсяги, тобто купувати та переробляти сировину, хто буде купувати продукцію? Адже у неї висока якість, лише м'ясо і нічого зайвого, без домішок, згідно державних стандартів, її можна споживати всім, і дорослим, і дітям, тому вона буде дорожча, ніж в магазинах (хоч та з жиром та соєю). Зате від неї не буде алергії, її можна їсти діабетикам.

• Поки ж ми шукаємо шляхи постачання нам сировини, - оптимістично налаштована Марічка, - при тому, що спостерігається дефіцит яловичини та курятини, а без них ковбаска з свинини не буде такою смачною. Якщо ж люди приносять нам свою сировину на переробку, ми беремо плату лише за роботу та світло. Ці зароблені кошти не покривають наші затрати, адже треба заплатити податки, купити оболонку, сіль та спеції. Якби налагодилося постачання електроенергії, були ж дні, коли світло вмикали вдень по дві години, а вночі – на чотири години, і тоді ми вночі працювали. Але ж розуміємо, що йде війна, що ми в безпеці, в нас все є, нарікати ще нема чого. Ми вже зараз збільшили об'єм роботи з 15 кілограмів до 50 в день при стабільній подачі електроенергії за допомогою придбаного обладнання. Якщо справи підуть краще, треба придбати більшу коптильню, тоді можна буде переробляти ще більше сировини. Ще ж ми розпочали коптити свіжоморожену рибу – скумбрію, мойву, виходить дуже смачно. Мінімальний об'єм сировини – від трьох кілограмів. Усвідомлюємо, що наше виробництво більш сезонне, до Різдва та Паски, що це ризик, це невідомий результат. Та ми раді, що започаткували нову справу, здобули новий досвід. Бо ж, як любить казати мій Володя, і ми, і наші рідні, і наш головний дегустатор Катруся - будемо ситі. А, найголовніше, щоб настала наша велика перемога, щоб мир та спокій запанував у нашій рідній Україні, щоб просто жити, мріяти, досягати кращого.  

Отож, робити своє, а не виїжджати в пошуках заробітку за кордон, створити свою успішну історію підприємництва – це відповідь сміливих та наполегливих молодих українців на виклики війни. Саме до таких можна віднести подружжя Марічки Міца-Стецюк та Володимира Стецюка з Шибени. Їхня історія  таки буде успішною, бо невтомно трудяться, вболівають за свою справу, поважають людей,та, найважливіше, живуть з Богом в душі.

Галина Тебенько