Цей нарис присвячується нашому учневі, нашому вихованцю, командиру бойового вертоліта, капітану Збройних Сил України Андрію Демедюку. Сьогодні, 15 грудня, йому виповнюється 27. Тож нехай його ангел-охоронець, покровитель Києво-Руської землі, апостол Андрій Первозванний, який сказав, ступаючи на Київські гори, що тут благословенна земля, благословенні люди і виникне великий град і багато церков із золотими куполами – завжди оберігає його і всю нашу святу, героїчну, миролюбну українську землю.
Розказує мама Валентина Михайлівна:
«Жаркий травневий день. Сонце в зеніті. Ми тільки що закінчили сапати картоплю і почали загортати сіно. Тут вмить почувся далекий гул гвинтокрила, що наближався щомиті. Ми стривожились. Залишили роботу, наші погляди спрямували далеко на східний обрій. Тайком промайнула думка: «А, може, це наш Андрійко?». Гул наростав. До нашого села наближався український військовий вертоліт. І летить дуже низько, прямо на нас. Робить один круг, другий круг, третій. Ми –в сльози, усі махаємо руками. Бо ж зрозуміли, що це наш Андрійко веде військову машину, повертаючись зі Сходу із бойового завдання. І, мабуть, вирішив так привітати нас біля рідної хати, хоч і дещо відхилився від курсу. Тут зразу навіялися слова з пісні:
«Хата моя, біла хата, рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна.
В’ється дорога далека, в хату крізь синю парчу
Мамо, до вас, як лелека, в горі і щасті лечу…»
І біля хати побачив своїх найрідніших на світі – нас з татом і свою кохану Настуню.
Як у нас тремтіли руки, серце виривалося з грудей, сльози текли річкою. Це ж наш рідний синочок, командир борту, наш капітан Демедюк. Ще кілька миттєвостей - і Андрієва залізна птаха зникла на західному обрії села.
Дорогенькі мої, сядьте, бо я стояти не можу. І ми сіли на покіс, збентежені від усіх тих почуттів, що, мов блискавка, промайнули повз нас. І тут знову на думку прийшли слова пісні :
«Сину, сину, сину, ангел мій,
Я тобі щасливу зичу дол.
Добре серце матимеш в житт
А я, а я пишатимусь тобою»
Боже, ти мій Боже, як я кожен раз хвилююся за долю свого сина. І щоразу на службі у нашому храмі, яку проводить батюшка Георгій, коли усі стають на коліна у хвилині мовчання, і коли звучить молитва за всіх захисників та кожного святецького воїна, що перебуває на війні; припавши чолом до підлоги, молюся за здоров’я й перемогу усіх захисників і свого Андрія.
А як він з дитинства хотів літати! Як дивився у небо, завжди мріяв бути пілотом. Годинами спостерігав за легким віртуозним польотом пташки, і говорив:
- Подивися, мамо, як їй добре, вона з висоти свого польоту бачить усе навкруги.
Дитячій фантазії не було меж. Тож ,уявивши себе справжнім парашутистом, плигав із парасолькою з хліва».
У школі Андрій добре вчився, був уважним, цілеспрямованим, спокійним, наполегливо виконував настанови класного керівника, вчителів, був активний у громадському житті класу і школи. А у неділю, чи у свято, смиренно йшов до святого храму на службу, де дідусь Михайло співав на клірасі у церковному хорі.
Батько Володимир привчав синів Юрія та Андрія до столярної справи, хотів, щоб хлопці пішли його стежками. Та молодший Андрій завжди мріяв про небо.
2013 рік. Відшумів шкільний випускний бал. Перед юнаком постали складні, суворі іспити до Національного Харківського авіаційного університету: екзамен з української мови, математики і, особливо великі вимоги до фізичної підготовки та стану здоров’я. Все пройдено. Андрій Демедюк – курсант Харківського авіаційного університету імені Івана Кожедуба.
Лекції, практичні, літні військові збори на полігонах. Кругом важко, сили на грані, але йшов тільки вперед, долав кам'янисті схили військової науки і практики. Ось і перший навчальний політ на вертольоті. Бойова тренувальна машина набрала висоту, подих затаївся, а думка, як стріла: «Невже я літаю, невже моя мрія стає рельністю, я стану пілотом. І буду, як та пташка, віртуозним у польотах» За цей зразковий політ курсант був нагороджений Почесною Грамотою університету.
П'ять з половиною років навчань і практичних занять позаду. Випускні екзамени Андрій здав на «відмінно». Отримав диплом, звання лейтенанта пілота військово-повітряних сил України. та розприділення у військову частину на посаду пілота- штурмана.
На останньому курсі університету подільського сокола покохала красуня Настя із Харкова, з якою і поєднав свою долю. І завжди з великим тепінням і любов'ю чекала свого коханого після кожного вильоту, бо, як каже народна приказка, куди голка, туди й нитка.
Два роки зразкової служби на сході України - і портрет командира вертоліта вертолітної ланки вертолітної ескадрильї старшого лейтенанта Демедюка Андрія Володимировича занесено на почесну Дошку пошани військової частини.
…І тут страшне слово - «війна». Весь світ здригнувся. Маленька Русь-Україна проти гіганта - рашистської федерації.
Та напередодні цих страшних подій Андрій відвозить свою дорогу, кохану Настуню до своїх батьків у Святець. Андрій захищає Батьківщину, а Настя біля мами-свекрухи Валентини Михайлівни вчиться і опановує сільську роботу: допомагає доглядати тварин, варить їсти, вперто порається на городі що не зрозуміло, то просить допомоги і поради. А ще російськомовна харків'янка починає розмовляти нашою милозвучною, солов'їною українською мовою.
В умовах війни льотну ескадрилью переміщають на захід України. Згодом і Настя переїжджає до чоловіка на Галичину. Щоразу, повертаючись із бойового завдання, він несе букет квітів, поцілунки і вірну любов до своєї Настуні. Так проходять дні, тижні, місяці жорстокої війни. Та завжди у всіх нас одна думка: як там Андрій, як його крилата машина, як його екіпаж. А він на бойовому завданні – до ворожих позицій 6 кілометрів… і двадцятишестирічний капітан, командир борту Демедюк дає наказ: «Вогонь!»
Двадцять ракет з-під правого крила, двадцять ракет з-під лівого крила за кілька секунд летять на голови орків. Палають їхні танки, БТРи, бліндажі зрівняні з землею…рашисти відступають. Вмить гвинтокрил лягає на ліве крило, щоб відійти від передової і уникнути враження орківських зеніток. І на малій висоті повертається на базу, щоб поповнити свій бойовий арсенал. І так щоразу героїчний екіпаж капітана Демедюка трощить рашистів на рідній українській землі, виконуючи свій священний обов'язок.
Та як би було б добре, щоб таким екіпажам замість радянського МІ-8 американський уряд надав удосконалений, сучасний, комп'ютеронашпигований гвинтокрил АПАЧІ, який в десятки раз краще нищив би ворога на нашій землі, відстоюючи незалежність України, країн Європи і всього світу.
Та все буде Україна! Коли рідну українську землю захищають такі воїни, як Андій Демедюк, Україна переможе! Слава Збройним Силам України!
.Надія Сут, заступник директора з виховної роботи Святецького ліцею