Триває доба героїчного спротиву України широкомасштабній агресії росії. Українці мужньо боронять свою землю і ми обов’язково переможемо у цій війні. Адже за нами правда, з нами увесь цивілізований світ, який нам всіляко допомагає у цій війні проти держави-агресора.
Багато хто з нас задає собі питання: як же так сталося, що сусідня країна наважилися піти війною на Україну попри, здавалося, дружні відносин між нами?

Проаналізувавши усю історію наших взаємовідносин з росією, нарешті ми маємо усвідомити та зрозуміти, що росія у всі часи вважала Україну своєю територією. І для цього вона використовувала всі засоби, аби тільки Україна не стала незалежною, самостійною країною. Після розпаду Радянського Союзу Україна на той час мала одні з найкращих серед колишніх республік Союзу стартові можливості. Як в економічному, військовому та політичному планах. Та, на превеликий жаль, через чвари політиків, нерозуміння деяких з них в якому напрямку рухатися Україні, бажання, як то мовиться, всидіти на двох кріслах одночасно, ми втратили ці стартові позиції. Політики чубилися між собою, одягаючи українські вишиванки перед черговими виборами, перекрикуючи один одного, як вони сильно люблять Україну, обіцяючи українцям щасливе, заможне життя. Натомість, по великому рахунку, переслідували лише свої власні інтереси, а не простого народу. В той час руйнувалася, занепадала економіка. Україна втрачала свою обороноздатність. Під тиском ядерних держав, через недалекоглядність наших політиків, під гаслом «конверсія» розпродавалася, а по суті знищувалася українська армія. І до цього процесу так чи інакше були причетні усі попередні президенти та уряди України.
Під час так званої великої ваучерної приватизації були приватизовані, а по великому рахунку «прихватизовані» (більшість) тодішніми можновладцями і тими, хто був наближений до влади, значна кількість великих державних підприємств. Як правило, під цих учасників торгів, на аукціонах занижувалася вартість об’єктів продажу. В аукціонах брали участь в основному свої люди, сторонні туди доступу не мали. Це мало місце і в нашому районі. Хабарництво, корупція, продажні суди та правоохоронні органи, свавілля влади – все це стало звичним явищем в Україні. Ось який спадок нам залишили попередники. Та чи винен в цьому путін? Напевне, що ні. То, може, ми самі винуваті в наших бідах, тому що вибирали таку владу, а вибравши, не контролювали її?
Путін, спостерігаючи за нашими чварами та негараздами, лише зловтішався, підбираючи слушний момент, коли б напасти на нас. Що і сталося в 2014 році. Безумовно, путін – злочинець, його місце на лаві підсудних Гаазького трибуналу, якщо, звісно, він до цього доживе.
Але саме відсутність реформ, нерозуміння політиків, в якому напрямку рухатися Україні, кабальні газові угоди з росією, олігархат, який фактично заволодів усіма галузями економіки і диктує свої правила гри – все це в сукупності і призвело до сьогоднішніх подій в Україні.
А що ж собою представляють сьогоднішні політики та можновладці? Коли доблесні Збройні Сили України, волонтери героїчно, на всіх фронтах щодня боронять нашу країну, дехто з них перефарбувався, як ті хамелеони, змінили колір шкіри. Дехто, вірніше, «п’ята колона Кремля», накивали п’ятами з України, дехто заліг на дно, чекаючи на кращі часи.
То про яку європейську країну ми мріємо, яку, і, головне, чию Україну захищають наші бійці, і мій син в тому числі, на фронті? Тим не менше, я твердо переконаний, що ми обов’язково переможемо, здолаємо як зовнішнього, так і внутрішніх ворогів України. Слава Україні! Героям слава!

Ігор Павлюк,
село Лідихівка