Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Деталі
Категорія: №29 від 19.07.2018р.
Перегляди: 729

З ювілеєм, командире!


14 липня святкував поважну дату свого народження наш хороший товариш, колега по роботі в районному відділі міліції, полковник міліції у відставці, голова ГО «Єдиний щит», керівник ГФ «Щит і меч» Анатолій Сергійович Стучинський. У районному відділі міліції працював біля 20 років, пройшов шлях від інспектора в справах неповнолітніх до керівника сектору дільничних інспекторів міліції. Що можемо сказати про нього – вірно служив державі, зробив чимало добрих справ на ниві правоохоронної діяльності. А ще завжди був людяним, щирим, надійним, на нього можна було спертися у важку хвилину.
Відколи Анатолій Сергійович очолив ГО «Єдиний щит», куди увійшла і рада ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ, треба визнати, що гідно продовжив справи та традиції свого попередника на цій громадській посаді - Георгія Петровича Цимбалюка. Відчуваємо, що про нас турбуються, що ми ще в строю.

Деталі
Категорія: №29 від 19.07.2018р.
Перегляди: 825

Школо, знов переступаю твій поріг...


7 липня, на Різдво Предтечі і Хрестителя Іоанна, Поляхівський НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів –колегіум гостинно відчинив двері, запрошуючи нас, випускників 2008 року, у рідні стіни на вечір-зустріч. До незабутньої школи, наче на вогник маяка, поспішили ми, її вихованці, з різних куточків землі. Це була довгоочікувана зустріч з друзями, однокласниками, вчителями. Сюди нас привели спогади про незабутні і прекрасні роки дитинства, юності. Сюди привело бажання хоч ненадовго, хоч на короткий час знову стати учнями. Наче один день промайнули 10 років з того часу, коли для нас в стінах Поляхівської школи пролунав останній дзвінок.
У теплій атмосфері родинного свята у своєму класі зібрались колишні випускники школи, а тепер уже спеціалісти різних професій - хоч і молоді, але усі знавці своєї справи. Є серед моїх однокласників і учасник АТО, і програмісти, вчителі, юристи, бухгалтери, кухарі і навіть «головний ветлікар суспільства» тощо.

Деталі
Категорія: №29 від 19.07.2018р.
Перегляди: 788

Якби  ми  вчились  так,  як  треба

Залишилися позаду мої 81 і мій, заведений долею годинник життя, цокає далі, дякуючи Господу і слава Йому. Я не знаю і досі, якого розміру моя душа, але вмістилось в неї дуже багато: в ній щось постійно сіється і проростає, цвіте, рясно плодоносить, дозріває і я вже за своє життя накосив чимало і продовжую косити далі. У ній окремо, у найсвітлішому куточку, квітне моя любов до рідного краю, дорогого мого села, до моєї найкращої в світі Батьківщини – України.
Ще із студентських років мене цікавила її історія – коріння нашої нації, нашого народу, наша заборонена тоді, закрита за всіма замками, українська історична правда.
У тому (!) Львові я вже добре розумів, що в російській радянській імперії – СРСР «Кобзар» Шевченка, «Історія України – Русі» Миколи Аркаса, праці Михайла Грушевського становили потенційну загрозу для Москви, адже в них – свята наша українська правда, наш біль, наша печаль і правда про міфи, брехню кремлівських придворних істориків, ще царських, і ще кращих – радянських. Тому читачі цих книг, свідомі (!) українці, в очах окупанта ставали «бандитами», мазепівцями, петлюрівцями, українськими «буржуазними» націоналістами, бандерівцями.
Ох ці останні(!), які перейняли естафету за волю України з гаслом «Воля або смерть» від петлюрівців – повстанців Холодного Яру на Черкащині, повстанців
Поділля, в тому числі хлопців - патріотів нашої Теофіпольщини на чолі з нашим земляком Калеником Ковалем, родом із Святця – ох ці останні відчайдушні хлопці допекли Москві! Як довго, вже мертві «… стріляють нам і в спину». Й досі! Буваючи в творчих відрядженнях в багатьох куточках України, кожного року від-відуючи свій рідний край, своє село, я і далі чую те саме, сліпо завчене з уже давно поржавілих, протертих московських платівок : «Вони ж стріляли нам в спину, а ви там, у Львові, захищаєте їх, бо живете серед них».