Не думали-не гадали ми, що впаде на нас така чорна біда. Троє з нашої сім’ї на війну пішли, наші сини Віктор та Тарас, і онучок наш старшенький Богдан. Він же молодесенький, тільки жити починав, Боже, якби я знала, якби могла, руками ту страшну напасть відвела б, не дала б звершитися такій жорстокій несправедливості.

За що – він же землю рідну захищав від ворогів лютих, від орків тих страшних!

Не можемо змиритися, не можемо повірити, що нема нашого Богдана, нема нашого цвіту молодого. Не знаю, як ми те все перенесли, якби не добрі люди. Підтримали, все організували. Всім дякуємо – Теофіпольському селищному голові Михайлу Тененеву, працівникам селищної ради, нашому старості Антоніні Гуменюк, керівнику відділу ТОВ «Україна-2001» Віктору Стецюку, нашим односельцям, всім, хто прийшов провести нашого онука.

Як жити нам з таким болем, з такою раною в серці? Переживаю за і за онучок своїх Діану та Віку, як вони перенесуть таке горе, дуже побиваються за рідним братиком.

Прошу всіх, хто знав Богдана, помолитися за упокій його невинної душі, хай потрапить вона у Царство Небесне та знайде вічний спокій. А ми його ніколи не забудемо.

Любов Пасічник, село Турівка