Найтемніший час перед світанком…
Саме ці слова промовив наш Президент Володимир Зеленський на 48 день війни. Всі ми очікуємо жадану Перемогу. В останній страсний тиждень перед Великоднем всі віруючі православні християни готуються визначити радісну подія торжества Правди, Любові, Милосердя, Воскресіння Ісуса Христа. Вірю у Воскресіння нашої України, адже наш народ і наша багатостраждальна земля заслуговують на світлі і мирні часи.
Наша газета «Життя Теофіпольщини» прийде в оселі передплатників у четвер. Близько 2 тисяч років тому саме в четвер було віддано на тортури Ісуса, який прийшов до людей з миром, робив багато чудес, а, головне, вказав людям шлях до спасіння: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього як самого себе» (від св. Луки 10.27).
Напередодні такого величного свята я пропоную читачам газети розпочати відкривати невідомі сторінки історії нашого краю, не списаних з підручників, а знайдених в архівах і записаних очевидцями. Це буде відповіддю моєму опоненту Олегу Ящишину, який образив не лише мене у своєму дописі «Роздвоєння особистості» від 14.04.2022 р. Напередодні Світлого Воскресіння Господнього я не хочу наголошувати, що такі висловлення порушують 28 та 35 статті Конституції України. В Євангелії від Матвія (15.18) про таких людей написано «Що виходить з уст, те походить від серця - і воно опоганює людину».
Сьогодні ми повинні об’єднатися заради перемоги України та світлого майбутнього!
Перед святковими днями я хочу навести приклад із спогадів колишнього жителя села Колісець Андрія Каразея, який записав яскраву подію зі свого життя. Після розкуркулення багатодітної родини його батьків, тому що їх садиба сподобалася керівництву колгоспу, сім’ю відправили на виселення, у кінці 30-х років ХХ століття сім’я повернулась в село. Односельці дали прихисток родині і на Пасху нанесли гостинців - близько 40 пасок. Сьогодні ми ділимося усім із воїнами-захисниками, переселенцями. Це мудрість і щедрість простих українців, які тисячами років трудились на рідній землі.
Там, де був люд український, облаштовувалися місця поклоніння Богу. Не збереглися відомості про давньовічні храми в Теофіполі. З описів церков південно-західної частини Волинської губернії Тедоровича відомо про культові споруди у ХІХ століття. Саме в той час у Теофіполі були кам’яний костел, синагога, православний Покровський храм, церква на кладовищі.
Збереглися відомості, що найдавніший православний Покровський храм було збудовано в 1764 році «общим коштом прихожан и декана Александра Стебельського». У 1842 році цей храм був перебудований вже на кам’яному фундаменті, покритий гонтом, була покладена нова підлога. Сама церква залишилася дерев’яною, як і дзвіниця біля неї.
Храм був у вигляді витянутого хреста з великим куполом посередині і двома невеликими куполами при вході. Покрівля була залізною на два схили. Хрести на церковних куполах були залізними, прорізні і позолочені. У 1878 році навколо церкви встановили дерев’яну огорожу, але у 1894 році цю церкву розібрали, оскільки вона зістарилася. На місці старої дзвіниці, яка стояла, осторонь, побудували кам’яний будинок для церковно-приходської школи. Біля школи облаштували невеликий садок.
До будівництва кам’яного храму долучився настоятель Теофіпольської церкви протоієрей Олексій Олесницький, який ще в 1863 р. звертався до керівництва Волинської губернії про необхідність виділення грошей із казни для спорудження церкви у місті Теофіполь. Лише в 1887 році після звернення прихожан до губернатора Фон-Вадя почали розглядати цю проблему. Із Теофіполя до Києво-Печерської лаври було відправлено прихожанами прохання відслужити молебні преподобному Антонію та Феодосію Печерським, які отримали дивну допомогу при побудові храму. Виявляється, що наші прихожани отримали благословення у відомого молитовника того часу Іоанна Кронштадського на спорудження храму.
11 квітня 1887р. було зібрано схід православної спільноти. Священник Антоній Олесницький здійснив молебень і люди записали свої пожертви на побудову нового храму, у цей день було зібрано близько 700 карбованців. Згодом прихожани вирішили, що на побудову храму будуть щорічно при зборі податків вносити до 2 тисяч карбованців протягом 6 років.
Головою будівельної комісії був обраний мировий посередник Плачковський, вів розрахунки волосний писар Іван Яблонський. Архітектор Юргенсон розробив проект однокупольної кам’яної церкви на 800 людей хрестоподібної форми, із дзвіницею при вході, великими хорами на величину всього притвору.
Заклали церкву 5 липня 1888р., а освятили її 11 листопада 1893 року в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Будував храм підрядник-селянин Калужської губернії Лаврентій Молодченко за 22 тисячі карбованців. Будівництво церкви з іконостасом та огорожею обійшлася в 34 тисячі рублів. Із Гатчини був виписаний новий дзвін із заводу Лаврова, який важив 95 пудів, висотою 3 фунта і був за 1700 карбованців з доставкою.
Саме у новому храмі знаходилося забальзамоване тіло дочки власника нашого містечка Івана Аполлоновича Стаховського, який отримав поселення у 1885 р. В пам’ять про свою дочку Стаховський організував двокласне училище для дівчат на початку ХХ століття, яке давало можливість отримати дітям не лише середню освіту, а й навики швацької справи.
Ось так спільно, об’єднавшись влада і жителі спорудили величний храм, який зруйнувала нова більшовицька влада у тридцятих роках минулого століття. Далі буде…
Олена Станчук, смт.Теофіполь