ВУСА.
БОРОДА.
ДЗЕРКАЛО…

Понад півстоліття назад я служив строкову на військово-морському флоті колишнього Союзу РСР. Були тоді серед матросів хлопці різних народностей зі своїми національними звичаями та уподобаннями. Особливо вирізнялися представники з Грузії, Вірменії, Азербайджану, Осетії та деяких інших регіонів, які полюбляли ще до служби носити вуса. Для підтвердження цього навіть показували свої колишні післяшкільні фотографії. І це все для того, аби старші командири дозволили їм завести й носити хоча б скромненькі вуса, бо ж то їхня, мовляв, національна гордість. Командування здебільшого виконувало прохання матросів десь наприкінці другого року їхньої служби, але при умові, що ти постійно будеш відмінником бойової і політичної підготовки, будеш взірцем для молодого поповнення особового складу. І, чи не головне, чи будуть ті вуса охайними і… чи пасуватимуть тобі. Аби вони не були такими «доречними», як на корові сідло для верхової їзди. Та щоб хизуватися своїм остаточним вибором, то кожен матрос мав у своєму користуванні кишенькове дзеркальце. А воно, як ми знаємо, покаже, ніколи не збреше.
Не збрешу і я, коли скажу, що не всі оті прихильники вусів захотіли їх носити, побачивши своє нове відображення в дзеркалі…

Чому я все те пригадав після стількох років? А тому, що зараз в нашій Україні, й в нашому Подільському краї, зокрема, коїться щось подібне. І не тільки з вусами, а й з бородами. Ви тільки погляньте на наших військових ЗСУ чи правоохоронців з МВС, СБУ… Навіть на тверезу голову, глянувши на них, не завжди зрозумієте, хто це: людина з вулиці чи військовослужбовець, який за формою зобов’язаний сповна відповідати вимогам певного Статуту. Хоча за одяг вже й не кажу, а зосереджую увагу на обличчя, де не завжди і не зразу зрозумієш, скільки років цій особі, бо воно заросле від підборіддя й до очей. Голова ж лиса, бо геть чисто поголена. Таке видовище можна побачити десь лишень у дитячих мультфільмах-страшилках.
Я не можу сказати, що всі вусачі й бородачі мають такий вигляд. Ні. Окремі мають його досить гарним навіть із в міру відпущеними вусами чи бородою. І головне – охайними, доглянутими. Колись я працював громадським кореспондентом республіканської газети «Радянський міліціонер». Тому мав причетність до багатьох різних рейдів, які проводили правоохоронці. Пригадуються непоодинокі випадки, коли інспектор ДАІ зупиняв на трасі автомашину, де за кермом сидів зарослий щетиною водій. Тоді інспектор з підозрою цікавився в нього, чи той, бува, не «під градусом», бо ж тверезий завжди поголиться. Не полінується.
А що ми можемо спостерігати зараз: стоїть на трасі бородатий працівник дорожньо-патрульної служби і жезлом з червоним кольором «стоп» зупиняє транспортний засіб. Але що це: ми там бачимо нібито аж два червоні жезли. Та ви не бійтеся галюцинацій, бо це в інспектора руда борода дає такий відтінок. І це ще не все: за кермом авто, що зупинилося, сидить шофер не кращого іміджу на обличчі.
Щоб хтось не подумав, що я надто відстала людина у плині сьогодення, то я заперечу. Бо ж розумію, що кожен період часу вимагає, диктує своє. Але, шановні, все повинно мати свої якісь норми, табу. В Армії і на Флоті має бути однострій, тим більше – без бороди. Подібне має спостерігатися і в правоохоронних органах. Та й депутати Верховної Ради України, диктори й ведучі на телебаченні мають бути охайними, без зайвих «домішок» на обличчі, щоб глядач зміг їх упізнавати без всіляких титрів. Адже ці люди на державній службі, мають бути її взірцем.
Та й пересічні громадяни-чоловіки будь-якого віку та уподобань перед тим, як «прикрасити» своє обличчя щетиною, то зазирніть в дзеркальце, котре вам ніколи не збреше, а лишень нагадає, що, в основному, варто поголитися. А якщо й завели собі вуса, то такі, як, принаймні, в Голохвастова із художнього фільму «За двома зайцями».
Володимир РУБАШЕВСЬКИЙ