Надрукувати
Категорія: №52 від 23.12.2021 року
Перегляди: 429

Живу я у Теофіполі. Кілька років вже на заслуженому відпочинку, але постійно цікавлюсь життям райцентру, та й району в цілому. Бо знаю багатьох людей, найперше, колишніх керівників, знаю, як зводився на ноги район, хто до цього що доклав. Маю на все свою думку. Але сьогодні я не про це.  Із дому  зараз виходжу не часто, бо немає такої потреби, люблю поратися по господарству, читати газети. До речі, незважаючи на фінансові труднощі, продовжую передплачувати і районну, і обласну і ще деякі видання. Нещодавно потрапив до рук й інформаційних бюлетень Теофіпольської селищної територіальної громади «Час громади».

Сподобався у ній  девіз( чи як там воно називається)    «Ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Про це і хочу сьогодні повести мову.   Нещодавно вийшов на базар.  Дійшов до центральної площі і ніби хтось вдарив чимось  важким по голові - на місці районної Дошки пошани побачив руїни. Очам своїм не повірив. Кому піднялася рука це зробити і навіщо?! Невже у нашому районі  немає людей, портрети яких би могли зайняти там почесне місце?!  А чому б, наприклад, не розмістити там портрети тих, хто захищає нас на Сході нашої країни, чия кров ллється заради нас? Звичайно, розвалити легше, аніж  побудувати. У свій час колишня влада розвалила тут костел, який  могли б реставрувати і він став би прикрасою райцентру. Так ні, стерли все з лиця землі. А що натомість? Хіба  не можна було придумати на цьому місці якийсь історичний пам’ятник тій же Теофілії, іменем якої названий наш райцентр? Не знаю, що за споруду тут звели натомість, та й знати не хочу.  Цікавить одне: невже для неї у райцентрі не знайшлося іншого місця, якщо вже вона так потрібна? Кажуть старі люди, що там були якісь поховання. То ж навіщо будуватися на чиїсь кістках? Теофіполь - Боже містечко. Та чи буде у ньому нам добре, коли не дотримуємось Божих законів?  Закриваємо школи, бібліотеки,  клуби,руйнуємо Дошку пошани… Скільки ще є подібних ідей, час яких настав, у нової влади? І до чого ми докотимось з ними?

В. Володимиренко