Його найбільша гордість
та багатство
19 вересня в Україні відзначається Всенародний День батька. Це свято ще зовсім молоде, путівку в життя воно отримало 18 вересня 2009 року, тим самим українське суспільство виказало своє особливе шанування загальнолюдським сімейним і державним цінностям. Вся українська спільнота неухильно прагне до моделі доброго і турботливого батька. Навіть не дивлячись на те, що сьогодні на батьків покладено основне матеріальне забезпечення родини, не можна, щоб це йшло в розріз розвитку та збереження здорових стосунків в рідній сім’ї. Так закладено Богом споконвіку, що Батько є відповідальним не тільки за елементарне зачаття, але і збереження життя дитини, її виховання і духовну настанову. Та й для матері чоловік і батько їхніх дітей є опорою і підтримкою, яку може забезпечити тільки любов і турбота Отця.
Тож наша розповідь про батька, що насправді є взірцем любові та відповідальності - про Андрія Петринюка з Теофіполя, який з дружиною Інною народили та ростять чотирьох дітей.
- У нашій сім’ї я був старшою дитиною, - розказує,- тому змалку піклувався про менших сестричку та братика. Тато й мама привчили мене до відповідальності, вони були на роботі, а я мав обов’язки – приглядати за меншими, поратися по господарству.
А в нас були кури, качки, з 50 індиків, 5-6 свиней. Мені треба було понарізати гичку, кропиву, понамішувати, все погодувати, тож розважатися, байдикувати просто не було часу. Коли був у сьомому класі, навчився варити борщ. Мама захворіла, лежала, я ходив до неї все розпитувати, що за чим класти в каструлю. І в мене вийшло, я почав готувати інші страви, дуже мені це пригодилося, коли був студентом, коли одружився.
Коли вперше став батьком, мав Андрій неповних 23 роки. Самі ще з Інною були дітьми, та враз подорослішали, малий Василько став їхнім світом, розрадою та втіхою. Через три роки народився Іванко, турбот додалося. Та час збігав, хлопці підростали, а Бог знову послав їм велику радість – народилася Маруся, а шість років потому – найменшенький Володя.
- Ми намагалися, - продовжує, - аби діти росли добрими, дружними, справедливими, працелюбними, аби старші піклувалися про менших. Дуже добре, що багато часу вони проводили з дідусями та бабусями, тож сподіваюся, що вони будуть поважати старших, будуть милосердними. Але ж діти є діти, часом доводилося і насварити, а тоді переживав, думав, що вже перегнув палку. Та, як казала Іннина бабуся Марія, - люби, як душу, а тряси, як грушу. Думаю, що наука не минула даром. Наш Вася вже здобув вищу освіту, минулого року одружився, в нас хороша невістка Наташа, живуть у Тернополі, започаткували власний бізнес. В мене Вася вже грошей не просить. Іванко отримав диплом бакалавра, вступає на магістратуру, має дівчину Каріну, ми радіємо з цього. Маруся навчається у сьомому класі, а Володя - у другому. Навчаються у Теофіпольському НВК ЗОШ І ступеня-гімназія, наглядає за ними мама, Інна Василівна, працює тут вчителькою англійської мови. Тобто, смисл нашого життя, його найбільше багатство – це наші діти. Це спектр почуттів – радість, тривога, переживання, гордість.
Андрій Васильович займається підприємництвом, його зусилля спрямовані на розвиток ТОВ «Подільське», от задумав створити молочну міні-ферму. Тож постійно зайнятий. Та все ж намагається знайти вільну годину, приготувати для Марусі, Володі та Інни Василівни щось смачненьке. Варить борщ чи суп, готує котлети, голубці, вареники та пельмені, пече пиріжки. Робить це з великим задоволенням, аби порадувати дружину та дітей. Часом аж на нього сердяться друзі, коли виставляє в Інтернеті фото звареної чи спеченої страви.
- Ще ж хочу сказати про таке, - каже наостанок, - як колишній голова районної ради, як депутат Хмельницької районної ради, дуже занепокоєний, що в нашій громаді влада закрила аж сім шкіл та зупинятися на цьому не збирається. Там, де мало дітей, я згодний, але принаймні 5 шкіл могли ще працювати. Бо головне для батьків – це безпека їхніх дітей, їх здоров’я. Бо чи буде почувати себе добре дитина з початкових класів, коли вона виїде з дому о пів на восьму годину ранку, а приїде додому в чотири-п’ять годин дня? З іншого боку, хочу звернутися до молодих батьків, які живуть у селах: хлопці-дівчата, народжуйте дітей, тоді школи не будуть закривати, а відкривати. Беріть приклад з мене.
А всіх батьків вітаю з Всенародним Днем батька, зичу міцного здоров’я, добра, достатку, а ще великого терпіння та великого серця. Бо наші діти того варті, це наше майбутнє.
Галина Тебенько
