Надрукувати
Категорія: № 26 від 1.07.2021 року
Перегляди: 374

Дорога моя мамо!

Пишу до тебе, знаючи, що ти у мене одна, єдина... Багато у цьому світі буває труднощів, але ти завжди вислухаєш, підтримаєш, пробачиш.
Пам’ятаю, коли я був малим і неповоротким, до нас зайшла сусідка і на її запитання: «де мама?», я згадав, що ти пішла до церкви на репетицію хору. Сусідці тьоті Люді дуже була потрібна ти і вона попросила мене піти та сказати, щоб ти скоріше поверталась. Не скажу, що з великим задоволенням, але я все-таки пішов до церкви. Це була недавно побудована, велична споруда в центрі нашого містечка, де я ніколи не був.
Піднявшись по сходах, крізь ледь причинені двері, я почув, як здалось тоді, якусь неземну мелодію. Став, як вкопаний, не міг зрушити з місця, слів теж нерозумів, а спів лився і лився. В той час мені стало так легко, ніби камінь впав з душі і я відчув себе пір’їнкою, що піднялась аж в саме небо.


Оговтавшись, трішки відчинив двері і тихенько переступив поріг. Роздивляючись, ніби зустрівся із поглядом святого (теж не знаю якого), що лагідно дивився на мене, а мелодія так і лилась, то тихіше, то набираючи сили. Вже в кінці, я почув слова «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни...» і десь під куполом вони поступово стихли, було таке відчуття, що справді полинули до Бога.
Я незчувся, як твоя рука, така ніжна і знайома, лягла мені на плече. За одну мить пролетіло стільки всього: коли твої руки пригортали, гладили забиті місця і ті зразу переставали боліти, а скільки роботи вони переробили...
І крізь спогади я почув рідний голос: «Синочку, ти чому тут?». А я вже й забув чому...
Тільки у серці звучала срібна мелодія і я, несподівано для себе, попросив: «Мамо, а навчи мене молитися». І ще я відчув, що цей мій перший прихід до церкви буде не останній.
Твій старший син Сашко
Записала Віталіна Гримак, учениця Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ступенів