Ви, головне,

себе не

обманіть

«Влада» за видатним філософом Максом Вебером – «це можливість нав’язувати свою волю іншим людям, навіть усупереч  їх опору». Так, правова держава – це  не лише права громадян та обов’язки державних інституцій щодо їх дотримання. Це також і постійне розуміння того, що кожен із нас повинен дотримуватись усіх вимог закону, незалежно від того, подобаються вони нам особисто чи ні, вигідні чи заважають. У правовій державі ми можемо звернутися до суду та вимагати виконання законів, але, ще раз повторюю, у правовій державі, так що це аж ніяк не стосується нас з вами.

В Україні, де правила існують для того, щоб їх порушувати, а Закони приймають для того щоб потім постійно вносити до них зміни, «політична доцільність» є сильнішою за правила та процедури. А будь-які «потрібні» рішення місцевої влади – можна протягнути поза формальними процедурами в непрозорий спосіб. В цьому ми вже могли переконатись при визначені меж старостатів та призначенні старост.
Хоч президент і говорить, що представникам влади завжди доведеться враховувати, що останнє слово буде не за ними, а за суспільством – насправді не спрацьовує.

Успіх або поразка місцевих виборів визначається тим, чи є у керівництва громади, що прийшло до влади, воля радикально поміняти підходи до наповнення бюджету громади, що в свою чергу, кардинально змінить добробут простих жителів громади. Чесність – це не тільки моральна категорія. Якби люди нормально працювали і сплачували податки, то ми б жили краще. У попередньому номері газети «Життя Теофіпольщини» Теофіпольський селищний голова Михайло Тененев зазначив, що ще в березні 2020 року він прийняв рішення йти на вибори. Тоді стає незрозумілим: як він, як фінансист, який досконало знає яким чином і з чого формується бюджет громади, не зробив в цьому плані (наповнення бюджету) нічого за календарний рік. Кому ж як не йому відомо, що бюджет селищної ради недоотримує як мінімум 40% (тіньова зайнятість, заробітна плата в конвертах, занижена орендна плата за землю). А це близько 50-70 млн. грн., надходження яких до бюджету зняло б проблеми з фінансування освіти, медицини та ряду інших кричущих питань. Але відновлення рівноваги у суспільстві можна досягти, якщо рішення будуть прийматися в інтересах громадськості, а не «фаворитів». А у нас, в громаді, престижності потреб суспільства (фактичного роботодавця наших чиновників) ми так і не побачили. Також кандидат на посаду голови селищної ради обіцяв мораторій (заборону) на 2 роки на закриття будь-яких установ. І, начебто, виборцям гріх було жалітися на кандидата – історія, в нашому випадку, була щедра на видачу авансів, але виявилося скупа на списання заборгованостей. «Слово - не горобець, вилетить - не впіймаєш» - народна мудрість, яка вдало описує життєвий принцип відповідальності за свої слова. Чи завжди ця мудрість нами оперує? Інколи аж язик свербить, так хочеться прокоментувати події в громаді, безглузді дії керівних фігур громади, що роблять речі не підвладні здоровому глузду. Так що, не забувайте, що людина, яка не може (або не хоче) дотримуватись слова, ніколи не заслужить поваги.
Якщо іноді, слухаючи чи читаючи заяви наших очільників селищної ради, вам здається, що вас мають за дурнів – не сумнівайтесь, так, скоріш за все і є. Потрібно розуміти, що на даний час світ настільки прогнив, що за брехню вас хвалять і вам дякують, а за правду – осуджують та недолюблюють.
Але повернемось до закриття шкіл. Так, оптимізація освітньої мережі назріла вже давно. Вперше це питання піднімалось на рівні Теофіпольської районної ради (якщо я не помиляюсь) десь в 2008 році. До даного питання пізніше повертались знову декілька разів, але ніякого рішення прийнято не було. А чому рішення не приймались? Для того, щоб прийняти відповідне рішення, необхідно було виконати ряд невідкладних міроприємств по перспективних школах, а саме: провести капітальний ремонт цих шкіл, щоб вони відповідали сучасним вимогам та мали можливість прийняти додаткову кількість учнів (приблизно те, що ви бачили на Чемеровеччині); відремонтувати дороги до цих шкіл, по яких до них будуть підвозити учнів; забезпечити школи достатньою кількістю комфортабельних шкі-льних автобусів; побудувати необхідну кількість зупинок по селах (з яких будуть підвозитися діти). Оскільки учбовий процес в школах проходить восени, взимку та навесні, то зупинки повинні бути критими, щоб діти мали змогу там перебувати під час дощу чи снігу, та й автобус – це не поїзд, що їздить чітко за графіком. Всі ці питання дуже важливі, вимагають значних трудозатрат та самі по собі дороговартісні. І ось саме через брак коштів рішення по оптимізації освітньої мережі так і не були прийняті. Моя порада ініціаторам оптимізації освітньої мережі: виконайте хоча б 80% робіт, які необхідно виконати з вище вказаного переліку, а після того посадіть в автобуси батьків тих дітей, яких ви пропонуєте підвозити до шкіл, провезіть їх відремонтованими дорогами та проведіть екскурсію по школах, в яких будуть навчатися їхні діти. І після всього цього, я думаю, вам не прийдеться «ламати всіх через коліно». Ви ж самі подумайте, що для того щоб одночасно перевезти з с.Шибено в с.Гальчинці 78 учнів та 15-17 вчителів на уроки – потрібно 3 автобуси. А що може запропонувати відділ освіти – в кращому випадку 1 автобус ( а необхідно ж ще забрати дітей і з с.Гаївки). Тобто, першу групу дітей потрібно забирати з с.Шибена та везти в с.Гальчинці за 1,5-2 години до початку навчального процесу. І це ви рахуєте турботою про дітей? Аналогічна ситуація буде повторюватись і по інших школах. Я розумію, що депутатський корпус ви зможете «нагнути» і вони проголосують за ваші пропозиції (влучно про подібну ситуацію сказав письменник Данило Гранін «Ми люди вільні, що нам скажуть – те ми й захочемо…»), а як до цього віднесуться батьки дітей – це вже питання. Так, ситуація дуже складна і динамічна, а здатність місцевої влади її надійно контролювати досить сумнівна. І це робить реалістичними вкрай небезпечні сценарії розвитку подій. А тому я порадив би місцевим чиновникам бути простішими, не ставитись до людей зверхньо. Слава, посада – все це тимчасове. Людяність – вона назавжди.
Якщо у керівництва селищної ради є бажання зекономити на освітній галузі, то чому ж тоді вони не економлять на собі? Не можна тупо мавпувати наших близьких сусідів (я маю на увазі Волочиську і інші ОТГ), оскільки кожна громада має свої особливі властивості. Потрібно було б затверджувати кількість штатних посад ради в межах 80-90 чол, тобто в відділах – по 2-3 людини. Через два-три місяці потрібно було б зробити аналіз зайнятості і за необхідності внести зміни в штатний розпис на черговій (позачерговій) сесії. Але тоді виникає питання: а як же з тими зручними працівниками, яким щось обіцяли? Відповідь напрошується сама по собі: зручними повинні бути взуття та меблі, а працівник повинен бути потрібним. А так окремі працівники вже числяться на роботі по 2-3 місяці, а чим вони займаються, ще й самі не знають.
Можливо, я інколи в виразах грубуватий і кажу образливі слова, але це не від зла… Просто, інколи, корисно сказати правду, щоб її почули жителі громади і зробили свої висновки.
І на завершення. Життя – як шведський стіл. Одні беруть від нього скільки хочуть, інші – скільки можуть. Одні – скільки совість дозволить, інші – скільки нахабство. Але об’єднує всіх одне – з собою нічого не забереш. Так що будьмо людьми і не забуваймо що сказав поет Роман Лілея: «Хто зачиняє лікарню – той відчиняє цвинтар, хто зачиняє школу – той відчиняє в’язницю, хто закриває храм – той відчиняє пекло!». Сподіваюся, ми всі винесемо урок з цього. Пора показати, що ми, принаймні, не гірші за мавп: можемо вчитися на власному досвіді і власних помилках.
Володимир Курбацький, смт.Теофіполь