Коли ви вже

насититесь, панове?

Ми знову напередодні ювілейної дати. Цього разу – 30-річчя суверенності й незалежності нашої України. Отут, за давньою хорошою традицією годилося б похвалитися чимось приємним, що радує душу. Але, на превеликий жаль, мажорний настрій зовсім недоречний. Бо нас нещадно грабують. Причому ті, хто мав би дбати про свою багатомільйонну челядь, яка зі своїх злиденних доходів їх утримує. Йдеться про наших владців, державних мужів та іже з ними. Йдеться передусім про тарифний геноцид, який влада влаштувала для українців. І це попри те, що гарант нашої Конституції, тобто президент в грудні 2019 року твердо пообіцяв наполовину знизити тарифи на опалення.
Насправді ж усе вийшло навпаки, бо маємо зростання тарифів не тільки на тепло, але й на всі інші послуги. Так, в 1, 6 рази подорожчала доставка голубого палива, НКРЕП затвердила нові, вищі на 5-49 % тарифи на централізоване опалення для 23 виробників тепла. На 10-22 відсотки більше доведеться платити за водопостачання та водовідведення.
А чому, питається, це розуміється як геноцид? Та тому, що підвищення тарифів під час пандемії корона- вірусу – це злочин. Жодна країна світу не збільшила комірне. Навіть навпаки. Скажімо, в Ізраїлі ціни на електроенергію зменшили, тоді, як уряд скасував пільговий тариф – 0,9 гривні за перших 100 кіловат-годин. Із 1 січня встановлено фіксовану ціну для побутових споживачів. І це ще не все. Із 1 квітня нас чекає вже не 1, 68 грн, а при споживанні за місяць 300 кіловат платитимемо 3, 42.

У Болгарії ж у січні енергетичний регулятор знизив ціни за газ у країні майже на 2, 8 відсотка – до майже
5 гривень в еквіваленті за кубометр.
На думку тверезо мислячих фахівців, жодних передумов для підвищення цін на енергоносії в Україні немає. У цивілізованому світі сумарні витрати на житлово-комунальні послуги не повинні перевищувати 10-15 відсотків сумарного місячного доходу родини. Якщо такий відсоток стає більшим, для влади це тривожний сигнал про те, що програма дій та реформ рухається в неправильному напрямку і її треба негайно переглянути.
Як вважає народний депутат, бютівець Олексій Кучеренко, чия позиція завжди чітко аргументована( а тому є що сказати, бо кілька років як міністр Кабміну вів питання ЖКГ), підвищувати ціни на енергоносії до справедливого рівня можна за двох умов. По-перше, якщо доходи населення не відповідають рівню справедливої ціни. По-друге, коли у державному бюджеті достатньо доходів, аби надати субсидії всім, хто їх потребує. В Україні доходи населення мізерні, а державний бюджет дефіцитний.
Своя думка з цього приводу у голови Комітету економістів України Андрія Новака: різке підвищення тарифів, зокрема, на електроенергію, скидається на роботу влади в інтересах кількох монополістів. Інакше важко пояснити, чому в період коронакризи, коли цивілізовані країни світу заморозили підвищення тарифів на енергоносії та зарплати чиновників, а деякі навіть знижують їх, в Україні все відбувається навпаки. Так, у нас зростають і витрати на чиновницький апарат (у бюджеті 2021 року їх збільшено на 15-75%), і тарифи на енергоносії. Я особисто переконаний, що в нормальній державі монополія на енергоносії має беззаперечно належати державі, принаймні в цій галузі повинен бути суворий контроль органів влади. А як насправді? За даними Офісу ефективного реагування майже 350 тисяч кілометрів газорозподільних газопроводів і понад 60 тисяч одиниць обладнання в Україні 66% газорозподільних мереж (збудованих переважно ще за часів СРСР) належать державі, 15% - операторам газорозподільних мереж і ще 19% - іншим власникам, наприклад, є комунальною власністю. Тут стає незрозумілим, яким чином 70 відсотків розподілу газу в Україні контролюють 18 облгазів олігарха Дмитра Фірташа? Виявляється, їх передали Фірташеві в управління ще за часів Януковича. Відтоді олігарх отримав найжирніші шматки газового ринку – облгази та збути й заробив багатомільярдні статки.
Це ж виходить, що із кожних 10 кубометрів газу 7 продає населенню саме Фірташ. Виходить, Міненерго надало йому право без будь-якого конкурсу володіти газорозподільними мережами. Якщо ж врахувати ще й те, що заробляючи надприбутки за використання газових мереж компанія мільярдера не сплачує державі ніяких коштів. То це вже ніяка не державна ліцензія, а «фільчина грамота», тобто приватна лавочка, яка нещадно грабує користувачів блакитного палива просто серед білого дня. І буде робити це й далі. Бо, як заявляють облгази, за користування державними мережами вони платитимуть тоді, коли відповідні витрати будуть закладені в тариф. А поки що їх, отих витрат, у тарифі немає.
Держава в особі Міненерго може створити конкуренцію облгазам Фірташа, якщо оголосить відкритий конкурс на управління мережами і прийме певні підзаконні акти. Але для цього потрібна політична воля. Якби ця воля була моєю, то я б взагалі відсторонив таких ділків від цієї справи. Газорозподільні мережі треба повернути під контроль місцевих громад.
Щодо політичної волі, то варто сказати, що при великому бажанні наших владців, вона проявляється. Це зокрема підкреслив минулої п’ятниці під час чергової телепередачі Савіка Шустера «Свобода слова» секретар Ради національної безпеки та оборони Данілов, коли йшлося про санкції до групи осіб кума Путіна Віктора Медведчука за привласнення вітчизняної нафтомережі протяжністю 1433(!) кілометрів, яку спритні ділки використовували для фінансування тероризму з боку нашого ворога. Водночас дивує не стільки цинічна спроба виправдати свого колегу по ОПЗЖ з боку нардепа Бойка(мовляв, цей нафтопровід слугував для заправки українських танків, наче тих танків були сотні), скільки той факт, ще з того трубопроводу під нашим носом наживалися вороги кілька років. А де раніше наші очі були?
Є ще речі, які будоражать наше суспільство, обурюють, вимагають негайного реагування, втручання високопосадовців. Це проблема того ж газу, але вже доставки, тобто транспортування споживачів. Платіжки за цю послугу мають властивість щоразу змінюватись в сторону збільшення, що знову викликає негативні емоції: гнів, страх і навіть агресію чи апатію. А газовим магнатам байдуже, вони свою чорну справу туго знають, себто Васька слухає та їсть, як у байці дідуся Крилова. Це коли йдеться про трубу, якою нам подають те жадане паливо.
Ніяк не второпаю: як по одній трубі можна водночас гнати, той бутан, пропан та іншу суміш, ціна котрій має різнитися, як небо і земля? Це ж тобі не хвилі через просту антену або так звану «тарілку», і не про по кабелю – дроті. Це ж , мабуть, навіть не під силу такому знаменитому фокусникові як Коперфільд.
Ні, наші агітатори з Нафтогазу чи інших компаній набагато делікатніші, вони обходяться або скромною мовчанкою, або «красномовним» поясненням, як от «Ну нащо вам той механізм?», або «Та це ж просто, як двері». Пробував якось те явище пояснити аудиторії вже згаданий Олексій Кучеренко, та його опоненти в унісон ведучому програми дружно зацитькали промовця і перевели балачку в інше русло. Мовляв, є справи важливіші. Так - то воно так. Тихо-мирно, без крові переманити на свою сторону побільше довірливих простофіль, щоб потім із них три шкури дерти – діло святе. Тим паче, що гроші не пахнуть і їх ніколи багато не буває.
Прискіпливий читач може запросто дорікнути: щось ти, голубе, замалу трибуну для теми обрав, йдеться ж бо про справи глобальні, а тут хто тебе почує? Та й хіба то наша справа, простих смертних? Наша це справа, шановні. Кожного з нас. Бо саме завдяки нашій інертності та байдужості, прагнення перекласти обов’язки на іншого й плодяться або щедрі обіцяльники, або хитрі пристосуванці та рвачі-хапуги, яким аби до корита дорватися. Тому хочу вкотре нагадати й застерегти: будьмо обачними й відповідальними, коли довіряєте важливу справу людям, котрі мають служити нам, тобто громаді.
Скажу й про трибуну. Дійсно, як колись казали, до Бога і царя далеко. Але, якщо бодай кожен другий виборець Теофіпольщини справді перейметься тим, що нас болить, то наші потуги щось змінити на краще не будуть марними і крига таки скресне. Це якщо ми станемо справжніми ( не побоюся цього раніше лайливого і навіть кримінального слова) націоналістами, тобто людьми, яким дорогі інтереси національні, а не лише свої власні інтереси. Я не закликаю нікого виходити на майдан чи мовчазної непокори законам. Просто, хочу, аби в наших серцях, окрім гордості, знайшовся бодай найменший куточок для образи за свою багатостраждальну державу, про що із болем мовив один із героїв кінокартини « Біле сонце пустелі», колишній царський поручик і начальник таможні. Образливо за те, що державі байдуже до нужд народу, якого безсоромно обдирають, наче липку, нечисті на руку фірташі та йому подібні. У них апетити невгамовні та безмежні, бо ж грабують не лише нас, а державу нашу. Бо в її казну із тих багатомільярдних статків капає якась дещиця, як, даруйте, сліпому з ока. А так не повинно бути.
Є ще одна сторона медалі: нам потрібні мудрі голови, які б уміли керувати всіма процесами та реформами, котрі вже давно затіяли та не можемо реалізувати. Їх треба завершити, не сподіваючись на те, що за нас усе зробить добрий дядя. Якби наші керманичі, державні мужі діяли справді, як господарі, по державному, то нам би, скажімо, цілком вистачило газу ( по божих цінах) власного видобутку, а це ж немало - майже 20 мільярдів кубів і ми б не платили втридорога за імпортний. Та й електроенергії виробляємо стільки, що можемо її продавати, а не переплачувати бозна кому, в тім числі і нашому ворогу.
Хотілося б, звісно, глибше вникнути у підняту тему і розкрити факти так би мовити «місцевого розливу». Втім, не сумніваюся, що розмову вдасться продовжити на сторінках нашої газети. А поки що цей, з дозволу сказати , опус завершую словами хмельничанина О. Маснюка:
Кого грабуєте, панове?
Хто вам вгамує апетит?
Не спинить вас ні віра, ані мова,-
Бандит і в Африці бандит.
Валентин Дузяк
Р.S.
У змаганнях за газову трубу магнатові Фірташу трішки дали по руках, бо тарифи все-таки дещо урізали. Але ж він не із тих діляг, котрі дарують втрачений «навар». Це він наочно довів, деручи із споживача доплати ще з 2018 року. Й згодом свого не упустив. Хіба що влада справді кисень йому перекриє. Та поживемо-побачимо.