Надрукувати
Категорія: №52 від 24.12.2020 року
Перегляди: 468

Переконана, що читачів нашої газети не залишила байдужими сторінка «Пишемо книгу», започаткована у листопаді 2019 року. Бо ж вона про те, як нашим землякам, молодим хлопцям-новобранцям Радянської Армії та офіцерам довелося пройти вогняними стежками афганської війни, яка тривала впродовж десяти років, з 1979 по 1989. Про те, як вони пережили це жахіття, водночас виконали військовий обов'язок, залишилися вірними присязі. Про те, як довго їх не полишав афганський синдром, пекучі спогади про обпалену війною юність.

Нещодавно до редакції звернулася Ніна Тарасюк (Михалкова)з Новоставець. Розказала про свого однокласника Вадима Середу з Вовковець. Новоставецьку середню школу вони закінчили у 1968 році, було тоді їх аж 43 випускників – з Новоставець, Човгузова, Кривовільки, Антонівки, Турівки та Червоної Дубини. Був Вадим хорошим хлопцем – добре вчився, особливо вдавалися йому математика, фізика, займався спортом, був товариським та надійним. Мріяв стати військовим, був відповідальним та наполегливим. Адже був зовсім маленьким, як померла мама, батько одружився вдруге, його ж виростила батькова рідна сестра. Після школи одразу Вадим вступив до військового училища. Додому приїздив рідко, бо ж така вона, доля офіцера.

Ми довго говорили з Вадимом Івановичем по телефону. Живе він в Маріуполі вже 47  років, тут останнє місце його військової служби, прийшовся йому до душі цей південний приморський край. І по розмові одразу зрозуміло, що людина він військова, звикла до суворої дисципліни:

А далі Вадим Середа служив в Маріуполі, був командиром роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення, літав на АН-12, був на посаді старшого повітряного радиста, начальника зв'язку ескадрильї , згодом – начальником зв'язку полку. У 42 роки у чині майора Збройних Сил України вийшов у відставку.

 

 

Галина Тебенько