Деталі

Категорія: № 19 від 7.05.2020 року

Перегляди: 459

Час загоює всі рани

З покоління в покоління передається у родині Сокотів любов до праці. Не раз говорили люди про діда, батька та сина: «У них просто золоті руки!» Та й молодше покоління вирізняється своєю справністю та повагою до праці людської. Але, так сталося, що довелось одному з цих чоловіків стати афганцем, взяти у свої умілі руки кермо БТРу, призвичаїтись до нещадної зброї, яка не творить, а лише руйнує.
Народився Володимир Антонович Сокоть 1960-го року у селищі Теофіполь. Його батьки, звичайні трудівники, намагалися змалку виховати сина порядною та чесною людиною, яка не буде цуратися чоловічої роботи, стане справжнім господарем. Отож, по закінченні місцевої десятирічки, вирішує юний Володя навчатися у Теофіпольському СПТУ-34, опановує професію водія. Згодом, після отримання диплому, йде стопами батька – влаштовується на роботу на Теофіпольський сироробний завод слюсарем. Але от, приходить повноліття, а разом з ним настає час виконати свій обов’язок перед Батьківщиною, вступити до лав Радянської Армії...
Далеко закинула доля солдата Сокотя, потрапив у місто Виборг, що у Ленінградському військовому окрузі, неподалік фінського кордону. Майже рік прослужив він у батальйоні зв’язку, розприділили його по спеціальності, став водієм-електромеханіком. Служба подобалася, адже навколо було все нове та незвичайне - і нічого не віщувало біди...

Детальніше: Пишемо книгу