День пам’яті та примирення. Цей День стосується чи не кожної української сім’ї, адже Друга світова війна була для українців страшною трагедією. Під час цієї війни за офіційними даними загинуло 6 мільйонів 38 тисяч українців, її чорне крило торкнулося матерів та батьків загиблих воїнів, їх дружин, дітей. Не з чуток знала, якого болю, страждань і горя завдає війна і родина моєї бабусі по-батькові Уляни Герасимівни Реви з Малих Жеребок. ЇЇ чоловіка, а мого діда Левка Олексійовича Реву забрали на фронт весною 1944 року. Залишився живим під час взяття Тернополя, коли німці масово побили тисячі необстріляних наших земляків. Та невдовзі і його догнала фашистська куля. Розказувала бабуся, що у вересні 44-ого викликали її в сільраду і сказали, що чоловік загинув. Однак похоронки не було. Так у 40 років вона стала вдовою, то ж ставити на ноги двоє синів довелося самій. Було їй дуже тяжко, та мужньо несла свій хрест, про себе не думала, лиш про своїх хлопців. Так все своє життя, а прожила вона 91 рік, була вдовою.
Коли я подорослішав, усвідомив, якою великою втратою для неї та мого батька була смерть діда, бо ж невдовзі не стало і бабусі, а незабаром і батька, пообіцяв собі, що буду шукати його могилу. І от нарешті це мені вдалося зробити. У райвійськкоматі моїй дружині Наталі не одразу надали копію повідомлення з 915 стрілецького полку 246 стрілкової дивізії Базалійському районному військовому комісару Кам’янець-Подільської області, датоване 19 серпнем 1944 року під грифом «секретно», бо ж непросто його було відшукати. Ось його зміст:
«Прошу известить гр-ку Рева Ульяну Герасимовну, проживающую в селе М-Жеребки Базалийського района К-Подольськой области о том, что ее муж, рядовой Рева Леонтий Алексеевич, в бою за Социалистическую Родину, верный воинской присяге, проявив геройство и мужество погиб 14 августа 1944 года. Похоронен с отданием воинских почестей в дер. Колембина, юго-восточнее 500 мтр. от дороги 50 мтр.идущей с Колембина на м.Стжешче Ясловского повета Краковского воеводства (Польша)».
Ми вдячні працівникамТеофіпольського райвійськкомату за те, що все-таки знайшли у своєму архіві це повідомлення.
Того ж вечора ми зайшли на сайт товариства «Меморіал» і знайшли ще один безцінний документ. Це «Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава». По 915 стрілковому полку під № 136 значиться Рева Леонтій Олексійович, молодший сержант, стрілковий відділ, 1901 року народження, призваний у березні 1944 року, вбитий 14 серпня 1944 року, дружині Рева Уляні Герасимівні 19 серпня було відправлено повідомлення про смерть чоловіка. До речі, під номером 131 тут зазначений Михайло Власович Мовчан зі Святця, рядовий стрілок, вбитий 17 серпня 1944 року, повідомлення про смерть відправлено 19 серпня дружині Анні Свиридівні Мовчан.
Було в моїй душі сум’яття почуттів – я фізично відчував біль від того, що ніколи не знав свого діда, не зростав під його крилом, не чув від нього житейських порад. А як гірко від цього було моєму батькові!
Я обов’язково поїду у Польщу та знайду місце, де захоронений мій дід Левко Рева. Покладу на його могилу жменю рідної української землі, присягну на вірність.
Леонід Рева, смт. Базалія